Нагадаємо, «Тернополяни» писали раніше про Романа: Військовослужбовця з Тернопільщини Романа Довгалюка відзначили високими державними нагородами (ФОТО)

Воїн-артилерист з першого до останнього дня брав безпосередню участь у звільненні Харківщини, повідомляє 20 хвилин.

Повномасштабна війна застала його на Волині. Тоді Роман уже другий рік проходив контрактну службу. А до цього в Тернополі наслухався чимало історій з фронту у власному тату-салоні. Саме там для багатьох атовців став другом завдяки вмінню зрозуміти, співпереживати, підбадьорити. Згодом їм же став побратимом — добре зваживши, він підписав контракт на три роки.

«Несправедливо, коли хтось там, а я — тут, — ділиться Бурий, — я завжди прагнув бути в центрі подій».

Наш співрозмовник — творча, багатогранна особистість. Окрім татуювань писав полотна олією, організовував «фаєр-шоу», брав участь в музичних конкурсах, завжди вимогливий до своєї фізичної форми, а також захоплювався мотоспортом — навіть був президентом байкерського клубу. Свою сміливість він підкріплює діями, нетерпимість до ворогів — участю у найвідповідальніших та найгарячіших точках.

«Тепер, — каже Роман, — «фаєр-шоу» організовую їм».

Глибинний патріотизм Роман ввібрав від своїх предків, котрі були не лише в УПА, а й в директорії Володимира Винниченка і Симона Петлюри. А хрещеним батьком дідусевого брата, до речі провідника УПА у містах Косів-Коломия, (для Христини — стрийка) був сам Андрій Мельник — відомий з історії Полковник армії УНР, голова ОУН (активний учасник української революції 1917-1920 років).

«А прадід Роми, мій дід, Іван Юркович Мороко, був адміністратором Директорії Симона Петлюри в Камянці-Подільському, — розповіла мама Бурого, — він був освіченим, закінчив військову академію і, можливо, навіть був причетний до створення Універсалів».

Сенсом життя нашого грізного воїна Романа є любов. З фронту його чекає 13-ти річна донечка і мама. Обох він всіляко оберігає від війни і запевняє, що після перемоги розмов про війну вдома не буде взагалі.

«Все, що було тут, залишиться тут, — каже Роман. — Жити після війни війною — це слабкість».

Небагатослівний Бурий і з нами. Запитуємо про найяскравіші емоції, про найбільшу небезпеку, про звільнені території, про досягнення і приємні миті. Емоцій, каже, багато, та не можна всього розповідати. На питання про найбільшу небезпеку відповідає:

«Небезпечно кожен день, кожної секунди, безпечного на війні нічого немає», - поділився Бурий.

Є, за словами Бурого, фрагменти, яких взагалі не хочеться згадувати. Найнеприємніше — це абревіатура «РЗСО» — ворожі урагани та гради. Найогидніше — це свинство, що залишали після себе орки на звільнених територіях: купи сміття, помийні ями. А найстрашніше — було їхати додому у відпустку.

«Постійно думав, як я буду відчувати себе без напруги, без вибухів і звуків, до яких так звик — пояснює Роман. — Перші дні було важко незвична атмосфера, тиша… Та до доброго швидко звикаєш».

Контраст відчував скрізь: народ «смакує» мирне життя, спокійно ходить вулицями, не бачить руйнувань, не чує «прильотів».

«Я щасливий, що в Тернополі люди не знають війни, — каже Роман, — заради того ми і воюємо, щоб вдома не було біди».

Прогнози щодо завершення війни в Україні у Бурого радикальні:

«Ми тоді переможемо, коли останній окупант на нашій землі піде в землю, — говорить Роман, — Будь-яке технічне перемир’я буде загрозливим для наших дітей».

Пояснює, що таких висновків дійшов за час війни. Було чимало обставин, які сформували думку про ворога.

«Вони луплять навіть після того, як відступають, все, що краще, ніж у них вбивають і знищують, —згадує з жахом побачене. — Це вірус. Тому цю орду треба знищити під корінь».

Про досягнення в бою розповідав теж лаконічно:

— Стріляємо багато, вціляємо влучно.

Цілей Роман не бачить, адже стріляє на гарматі — лише за координатами, та результатами в команді завжди задоволені. Доречно додав про кількісну статистику: його особистий рекорд випущених по окупантах снарядів — 182 за день. За час війни рахунок давно пішов на тисячі.

Про результативність влучань нам також розповів заступник командира його підрозділу: гармата Бурого знищила багато ворожої техніки, опорні пункти, танки і навіть «Зоопарк» (радіолокаційний комплекс розвідки і контролю стрільби, — прим.ред.). Тобто потужний ворожий радар, призначений для виявлення і знищення української артилерії від тієї ж артилерії злетів у повітря разом з усією зібраною інформацією. І це зробили наші герої, не маючи настільки універсально-професійної техніки у себе на озброєнні.

Усе, чого досягає підрозділ, злагодженості в роботі, збереженню життів, усе — завдяки керівництву підрозділу, зазначив Бурий, мудрій розстановці техніки, згуртованості колективу та мотивації, закладеній в кожного українця. Однак заступник командира підкреслив, що чимало залежить і від рішень та команд самого Бурого.

«Рома з початку війни зі своєю гарматою (колективом, — прим.ред.) пройшов весь контрнаступ на Харківщині, воював в районі Гуляй-Поля, Бахмута, а це —найсерйозніші напрямки, не кожен витримає те, що подолали вони, — говорить Вадим. — Відповідальність за збереження особового складу нерідко лягала і на нього. З усім гідно впорався. За весь цей час він зарекомендував себе достойним командиром гармати. Усе виконує бездоганно, завжди позитивний, допоможе і підбадьорить. Нещодавно отримав Орден «За мужність» ІІ ступеня».