Родина Федоровичів, як писав Іван Франко, належала до найдавніших шляхетських родів і виводила своє походження від руських чернігівських князів. Частинка душі цієї особистості знаходиться в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, та про це згодом….
Володислав Федорович народився 25 (за іншими даними – 26 ) травня 1845 року в с. Білянівці на Тернопільщині в родині заможного українського шляхтича. Майбутній меценат з відзнакою закінчив Тернопільську гімназію, у 1868 – 1870-х роках навчався в Сорбонні у Франції.
Після смерті батька, Володислав стає спадкоємцем значної земельної ділянки в с. Вікно на Тернопільщині, до якої пізніше прикуповує сусідні маєтки. Тут він запроваджує зразкове хліборобське господарство. Крім того, Володислав активно досліджує історичне минуле свого народу, цікавиться періодом трипільської культури, студіює етнографічні матеріали.
У своєму палаці Володислав заснував перший найбільший краєзнавчий музей на Поділлі, у якому налічувалось близько двохсот зразків килимів із різних місцевостей Західного Поділля та інших регіонів України. Поряд з картинами в музеї знаходилася кераміка, порцеляна, зброя, предмети старовини, археологічні та геологічні експонати. Значним скарбом була також бібліотека Володислава Федоровича, котра нараховувала велику кількість старовинних книг.
Як член Крайової комісії з розвитку ремесл у Східній Галичині, організовує у с. Вікно ткацьку майстерню, де, крім килимів, виробляли також верети, пояси, крайки. Чудові килими з цієї майстерні продавались по всій Австрійській імперії. 1873 року на Віденській виставці презентовані Володиславом Федоровичем килими в українських мотивах отримали найвищі схвальні оцінки.
Особистість Володислава Федоровича як культурного діяча значною мірою характеризує його керівництво товариством «Просвіта» у 1873 – 1877 роках. Завдяки меценату «Просвіта» почала розширювати географічні межі діяльності у вигляді перших філій та перших громадських читалень по селах. Через «Просвіту» її голова боровся за офіційне введення української мови у навчальних закладах. Володислав адресував даній організації свою меценатську пожертву, відписавши їй 14000 голландських гульденів, відмовившись при цьому від сеймової субсидії товариству. Цією доброчинною акцією меценат прагнув оберегти товариство від залежності владних структур, заявивши, що лише двадцяти мільйонний народ може бути суддею «Просвіти».
"Широкого резонансу у культурному житті Галичини набула організація Тернопільської етнографічної виставки 1887 року, головою якої було обрано Володислава Федоровича. Виставка стала грандіозною для тих часів панорамою матеріального та духовного життя українців Східної Галичини. Звичайно, що однією з окрас виставки стала колекція килимів, поясів, кераміки самого Володислава. Крім того, Федорович за власний кошт закупив для експозиції архітектурні частини виставки під відкритим небом дві селянські хати: гуцульську і подільську, з усім характерним внутрішнім спорядженням. На виставку було також організоване прибуття до сотні селян в традиційних народних строях з десятків сіл Галичини, Поділля, Гуцульщини. Сам він вітав гостей в одязі українського боярина і тим ще раз давав зрозуміти, що українці, як і поляки та інші народи монархії, крім звичаїв і традицій, мали в минулому свою державність зі своїми боярами й князями, а тому заслуговують у складі Австрійської імперії на право власної автономії з власною культурою та власним самоврядуванням. Кореспондентом і секретарем етнографічної виставки був Іван Франко, який робив опис і завдяки його роботі ми маємо хронометраж як усе відбувалось. Дана виставка увінчалась великим успіхом, а вже у 1894 році він спонсорував український етнопавільйон на Крайовій виставці у Львові, - розповіла Оксана Зборівська, науковий співробітник ТОКМ. - Володислав Федорович пробував свої сили і в політичній діяльності: у 1879 – 1882 роках був депутатом нижчої палати Віденського парламенту, пізніше обраний членом вищої палати – Палати Панів".
У роки Першої світової війни володіння В. Федоровича опинилися в зоні військових дій. Московські солдати в липні 1917 року підпалили двір, і жертвою пожежі стали неоціненні культурні надбання і скарби, які збирали протягом цілого століття батько Володислава Федоровича і він сам. Зі зразково влаштованих будинків не лишилося нічого. Володислав поїхав шукати справедливості в російських урядовців, однак нічого не добившись, занедужав і помер 22 грудня 1917 року.
У фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею є один із вцілілих килимів, виготовлений у майстерні Володислава Федоровича під інвентарним номером Т – 467. Даний виріб гладко тканий (без ворсу), двобічний, з геометричним орнаментом. У внутрішньому полі килима розміщено дев’ять орнаментованих смуг різної ширини, відокремлених одна від одної вузькими смужками. У лівому нижньому куті знаходиться зображення клейма. Слід відзначити, що стан збереження пам’ятки добрий.
Саме в ці дні в експозиційному залі стародавньої, середньовічної та нової історії ТОКМ діє виставка під назвою « Галицький аристократ, закоханий у старовину». Оглянувши представлені на ній фондові матеріали, можна краще пізнати цю неперевершену особистість і задуматись над питанням, чи є у наш час меценати такого рівня.
