Створювали неповторний образ та додавали шарму й загадковості тернопільським красуням працівниці музею Тетяна Штокаль та Оксана Гулик. Знавці хусток та наміток також радо поділилися з гостями заходу та журналістами інформацією про виникнення, символіку, значення та особливості одягання цих елементів одягу.

Зокрема, Тетяна Штокаль розповіла про найголовніші атрибути одягу заміжньої жінки – намітки. 

— Розкажіть, пані Тетяно, що таке намітки та як їх колись одягали жінки?

— Намітки – різновид головного убору для виходу в люди. Інші назви — наметка, перемітка, намитець, серпанок, рантух, склендячка. Їх наші бабусі, прабабусі виготовляли із тонкого та прозорого бавовняного чи лляного полотна. Намітки робили прямокутної форми довжиною до п’яти метрів, а шириною до 50 сантиметрів. Убір одягали поверх очіпка, кибалки, а ззаду зав’язували в пишний бант. Перші згадки в мініатюрах про намітки датуються у 15-16 столітті, а слово «намітка» вперше згадується у Львівській міській книзі, а також у «Актовій книзі житомирського міського уряду XVI ст.».

— Тетяно Іванівно, чим вирізнялися намітки в окремих етнічних регіонах України?

— На Західному Поділлі кінці наміток називають заборами. Їх розшивали чорними шовковими нитками, де-не-де – темно-червоними кольорами, а поміж ними йшла золота чи срібна нитка. Завершували краї наміток петельним швом. А на Сході намітки господині вишивали білими рельєфними нитками, орнаментом. Зустрічалися й жовті, сірі й чорні намітки, які були вишиті тороками з бісеру.

— Можливо, поділитеся, що в тодішні часи символізували намітки?

— Намітки мають важливе оберегове значення. Коли мати виряджала сина до шлюбу, то вона ставила перед ним два хліби і покривала їх наміткою як знак того, що він уже не парубок. Також коли молоді йшли до шлюбу, то руки їм зв’язували намітками. Дівчину, котра мала виходити заміж – так звану дівицю-молодицю навхрест покривали наміткою.Також була і родинна обрядовість. Коли в родині народжувалася дівчинка, бабі-повитусі дарували намітку. Коли до породіллі приходили гості, то вони дарували дівчині убір. Була і поховальна обрядовість. Коли помирала молода дівчина, то домовину на намітках упускали в землю.  

— Пані Тетяно, а на сьогоднішній день люди ще носять намітки?

— Зараз намітки одягають винятково лише старші жителі Карпат і жінки Поділля. Хоча в музеях чи на різноманітних заходах можна побачити й майстер-класи по зав’язуванню убору. Варіантів зав’язування наміток є багато, проте все залежить від довжини виробу. Один із варіантів – просте зав’язування, яке дозволяло жінкам самостійно завивати голови. 

Цікавими знаннями про обереги жіночої краси – хустки розповіла кореспондентці «Тернополян» Оксана Гулик.

— Пані Оксано, а що символізує хустка?

— Хустка має неоднакову символіку. Вона є символом любові, вірності, скорботи, добробуту. Хустки й намітки носили виключно одружені жінки, а молодиці й дівчата одягали інший головний убір.

— Оксано Богданівно, розкажіть будь ласка, коли виникли хистки та як вони виглядали?

— Хустки з’явилися у другій половині 17-го століття. Їх також виготовляли із домотканого білого полотна, але тоншого й легшого від того, яке йшло на виготовлення сорочок. Хустки орнаментували різнокольоровими узорами. Одноколірних уборів не було, а переважав на виробах геометричний орнамент. Хоча жінки носили хустки і з рослинним орнаментом. Вже у 18-м столітті з’являються фабричні хустки – вони були і кремові, й жовті, й червоні, вишневі, зелені, проте виключно рослинного орнаменту. Геометричний вже не зустрічався.

— Не даремно кажуть, що хустка є важливим оберегом. Поділіться, від чого саме цей головний убір оберігав українських жінок?

— Вважається, що хустка супроводжує людину від її народження і до смерті. Наприклад, коли дитинка народжується, то перше полотно, в яке огортають люди немовля –є хустина. Вона оберігає від усього злого. Коли люди йшли на хрестини, то вони брали зі собою хліб і хустку, де перше символізувало добробут, а друге – захист матері й новонародженої дитини.  Навіть коли дитинка спала, то колисочки немовлят покривали хустками від уроків. А коли хлопець ішов до армії, то мати власноруч робила хустку і перев’язувала сина, щоб від нього відступали всі негаразди і щоб він щасливо повертався з далекої дороги.