На ній представлені витинанки з воєнного циклу, створені від початку повномасштабного вторгнення. Усі вони датуються 2022-2023 роками, розповіли у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.

Триптих «Біль» складається з трьох частин: Буча, Плакало небо, Гойдалка.

«В основі – події, про які з перших місяців вторгнення дізнався весь світ. Події, які розривали серце, від яких холоне кров у жилах, - трагедія Бучі, Дніпра, Харкова, Бородянки, інших міст, сіл, містечок України… Це історія про вірність собаки на ймення Крим, який сумує і чекає своїх господарів – родину, яка загинула під час бомбардування Дніпра; це історія про діток, 37-річна матір яких померла під час окупації Бучі у підвалі, а вони щодня приносили їжу матусі на могилу; це історія про дівчинку на гойдалці серед руїн і молоді пагінці, які проростають з купи каміння – про перемогу життя над смертю», - розповіла членкиня НСМНМУ, майстриня народної творчості, авторка робіт Галина Дудар.

Символічно, що ці витинанкові історії створені зі старих радянських газет, російськомовних.

Наступні дві історії – «Випускний на подвір’ї зруйнованої школи» (Харків. Вересень 2022) і «Мамо, де мій садочок?» - історія маленької Маші, відео з якою просто розривало серця мільйонів користувачів соцмереж (571-й день повномасштабного вторгнення).

«Зверніть увагу на підклад витинанки – знайомі комуняцько-російські лозунги про мир, щасливе дитинство, про дружбу усіх дітей планети! Ось що приніс «русскій мір» моїй Україні… Ось таке щасливе безтурботне дитинство… І остання витинанка-колаж «Незламність». Скривавлений ведмедик, якого ніколи не пригорне до грудей маленька дівчинка, щаслива мама з донечкою, які вже ніколи не побіжуть, взявшись за руки, за повітряною кулькою, хлопчина-бешкетник ніколи не кататиметься на новенькому самокаті із друзями наввипередки. Ніколи! Бо все це у них відібрала війна! А пам’ятаєте про Бородянку – шафка з васильківським півником, які дивом уціліли при влучанні рашистської ракети? Вони стали символом незламності українців. Ми вистоїмо. Ми переможемо», - поділилася Галина Дудар.

Авторка зазначила, що роботи дуже важкі, але надзвичайно необхідні для майбутніх поколінь.

«Ці мої роботи – це історія війни у витинанці. Це історії дітей, родин. Таких історій багато. І я продовжую їх збирати. Від них плаче небо. Діти і війна – це два непоєднувані слова, здавалося би. Але…», - підкреслила майстриня.