Захисник розповів про перші дні наступу, найбільші перемоги та успіхи на фронті. 

24 лютого Клип  подзвонив до старшини, той сказав виїжджати. Так 28-го лютого Клим уже був в частині, звідти направили в Житомир, пише 20 хвилин Тернопіль.

"Розрахунок був злагоджений, ввечері екіпірувались і виїхали на бойові позиції, — розповідає про перші фронтові дні Клим. - Далі — Київщина, Донеччина, Дніпропетровщина, разом з тим і просування по службі — від номера обслуги, навідника до командира гармати. Коли був номером обслуги, командир гармати натякнув комбату, що я швидко вчуся і можу наводити, — так я став навідником, потім, коли звільнявся командир гармати, то на своє місце рекомендував мене. Я не дуже хотів приймати гармату, бо саме обов'язки навідника були до душі, а мені кажуть «Ти — відповідальний і здібний, приймай», так підписав акти про прийняття".

На місце навідника приходили нові люди, Клим навчав їх, а далі, уже навчених спеціалістів переводили в інші розрахунки. Так було декілька разів. Усе це свідчить про те, що Клим є хорошим інструктором з відмінними лідерськими якостями.

"Командир гармати має знати обов'язки всієї команди: від номерів обслуг до навідника, — наголошує військовий. - Найважчими були перші два місяці, особливо — коли обороняли столицю, — ділиться Клим. — Ми реагували швидко, не було часу вибирати позицій, ворог наступав інтенсивно. Були моменти, що працювали по дві доби без відпочинку, змінювали позиції, спали по півгодин лиш коли були повністю виснажені. Обстрілювали загарбники і касетами, і градами. Найближчі прильоти за 5-7 метрів. Переважно перед обстрілами літали безпілотники, тому, як тільки чули гул його мотору, — ховалися в укриття".

Пригадав військовий, як довелося швидко приймати рішення та тікати із займаних позицій, бо ворог визначив їх точні координати.

"Ми зайняли нові позиції, почали облаштовуватися і тут над нами двічі пролетів безпілотник-ланцет «ZALA», — каже командир. — Ми забігли в бліндаж, водій — поза зоною, тому з комбатом приймаємо рішення — брати «броніки», каски, автомати, вибігаємо і кричимо водію: «Заводься і їдь назустріч». Після відвідин ланцета ворог пристрілюється. І якщо перших 4-5 снарядів може перелетіти чи недолетіти, то усі наступні потрапляють в ціль, бо це — пристрій, який коригує стрільбу. Поки ми бігли, водій, почувши перші прильоти, завів машину і вже їхав до нас. Це були чи не найдовші секунди: в повному екіпіруванні бігти надзвичайно важко, а навздогін падають снаряди".

Там же, на Київщині попри найважчі труднощі були і найбільші досягнення. Влучали, трощили окупанта, а коли приходили відеозвіти — тішилися як діти.

"Ще на «Мсті» (старе артилерійське озброєння, — прим. ред.) вичислили багато техніки і особового складу, вони тоді перебували на одному із заводів, — веде далі артилерист. — Ми відпрацювали, а потім нам прислали відео зі всіх ракурсів: усі 4-5 хвилин ангар площею приблизно 10х30 метрів з боєкомплектом вибухав і вигорів вщент. За ту ціль мене, тоді ще навідника, і командира гармати нагородили медалями «За військову службу Україні. А якось на Сході снарядами, призначеними для живої сили ми танк спалили — згорів повністю". 

Найважливішим обов'язком Клим вважає відповідальність за людей, та їх життя. Тоді і в багатьох інших подібних ситуаціях колективу вдалося вийти неушкодженими. І як би не лютував ворог, у підрозділі Клима — жодних втрат. Це — головна його перемога. Так само і щодо техніки.