24 лютого 2022 року Артем знав, що має йти у військомат, пише ВСН. 

«24 лютого країна здригнулася від вибухів. Я прокинувся о 5.45 год, й збирався їхати на роботу. На той час працював торговим агентом в одній європейській компанії. Та коли зайшов у соцмережі й побачив, що вся стрічка майорить новинами про початок повномасштабної війни, тихо розбудив дружину, обережно, підбираючи слова, попросив збирати речі, а сам поїхав на заправку, оскільки розумів, що почнеться паливний колапс, - пригадує Артем. - Після того, як відвіз їх з донечкою у село, подзвонив на роботу та повідомив, що йду у військкомат.  Разом зі мною вирушив і мій директор, з яким згодом потрапили до одного підрозділу. Мене розподілили у 105-ту бригаду ТРО спочатку на посаду стрільця. Попри досвід, набутий у бойових діях 2014 року, довелося знову проходити вишкіл".

Військових навчали  вогневій та фізичній підготовці, тактичній медицині, бойовим чергуванням, охороні спецоб'єктів тощо.

Після чого відправили у Харківську область.

Першим населеним пунктом стало село Краснопілля, у якому працювали разом із 93-ю бригадою.

В іншому займались зачистками і частково розмінуванням.

Артем вже був виконувачем обов’язків командира взводу контрдиверсійної боротьби (КДБ), як у жовтні, на свято Покрови, отримав наказ на штурм позицій окупантів. 

«Я рухався першим, коли помітив розтяжки та мінування, і вже збирався попередити хлопців, як прогримів вибух, обернувшись, побачив як командир відділення підірвався на міні. Кинувся на допомогу, аж тут пролунав ще один вибух, і мене відкинуло. Поглянувши на себе, зрозумів: це – кінець. Подумки попрощався із дружиною та донькою, після чого, перемагаючи біль, по рації викликав евакуаційну машину. Хлопцям, які були поруч, наказав виносити пораненого побратима. Під час евакуації кілька воїнів отримали поранення різного ступеня важкості внаслідок підриву на мінах та розтяжках. Я виявився найважчим», - каже захисник.

Артема евакуювали до Харкова, де лікарям вдалося стабілізувати його стан.

Він пережив штучну кому, у якій пробув 4 дні.

Поранення були вкрай важкими, йому загрожувала ампутація ноги з видаленням суглоба, один уламок у черепі спричинив його тріщину, інший засів біля серця, окрім того, отримав пошкодження ока та велику рану стегна з відкритим переломом, скальповану рану живота та уламкове ураження рук.

Життя воїна трималося на волосині, лікарі не давали жодних прогнозів.

«Після Харкова мене перевели у лікарню до Сум. Її кваліфікований персонал  зробив все можливе і неможливе задля стабілізації мого стану, щоб можна було  транспортувати до Львівського військового госпіталю. Одразу по прибуттю туди до мене приїхали мої рідні, - відзначає військовий. - Тато ще на певний час мусив лишитись, оскільки через часті операції треба було перекладати мене з ліжка на каталку, та й взагалі потребував постійного догляду. У госпіталі мене складали докупи й зшивали. Якось в операційній розговорився з хірургом з Великобританії, котрий наполіг на тому, щоб львівські лікарі подали заявку на моє лікування за кордоном. І вже за тиждень я був у Гданську, де на мене чекає низка операцій. Загалом за пів року переніс сорок оперативних втручань. Увесь цей час був прикутим до ліжка".

За прогнозами медиків, на відновлення здоров'я сержанту Артему Комісарчуку потрібно не менше двох років.