Михайло на прізвизько "Дяк" воює на передовій у складі Тернопільської артбригади імені Данила Апостола, пише 20 хвилин Тернопіль. 

24 лютого, вранці йому зателефонував селищний голова і запропонував відвідати військкомат. Михайло не вагався ні хвилини. Коли комісари запитали, де він готовий служити, пропонуючи господарські частини, зважаючи на вік, — той відповів: «Хочу туди, де гаряче». І почув у відповідь: «Збирайте сумку, через дві години — в Тернопіль».

Так Михайло із Франківщини, прибув в Тернопільську артбригаду. Звідси — відразу на передову, у Київ.

У перший же день відчув справжнє бойове хрещення — загарбницька наволоч гатила із градів.

"Ми приїхали вночі, мене поставили в наряд охороняти боєкомплект, — пригадує Михайло, — Гатили так, що живого місця не було, одна машина згоріла, та всі вилізли, слава Богу".

У цивільному житті Михайло з концертами регулярно відвідували Францію — 12 років поспіль по три місяці проводили там. Щороку у Франції давали по 25 концертів. Вивчив мову, був ведучим програм. У гурті їх було шестеро. З інструментів — дві скрипки, цимбали, баян, контрабас.

Виконували різнонаціональну музику: і французьку, і єврейську, і циганську, і українську. Навіть трембіту возили, намагаючись ввести щось цікаве і нове та показати наш народний інструмент.

"А тут бачиш, як 20-річні хлопці, яких ще вчора важко було відірвати від смартфонів, які вони — мужні і сильні, - зауважує Михайло. - Кров у них і дух – українські. Є хлопці з інтернату, які не бачили ні мами, ні батька. Дивіться, скільки у них патріотизму! Вони — за правду! Не хочуть, щоб прийшов м@скаль, і хазяйнував у їхній хаті!".

Сам же Дяк своїм головним досягненням вважає швидкість збору гармати — після того, як хлопці відпрацюють — повинні зібрати гармату так жваво, справно, щоб не застала «відповідь» на місці.

"Життя бійців залежить від секунди, — говорить солдат. — Якщо сприятливі погодні умови і все йде добре, то збираємо гаубицю і за 5-8 хвилин, а часом, коли мокро, сиро і болото липне до ніг, то не можемо її підняти з землі".

На захисника вдома чекають дружина, троє дітей, два зяті, невістка, двійко внучат і все село.

Каже, що під час відпустки не раз чув: «Михайле, подивися в паспорт! Куди ти їдеш?». На подібні застереження відповідав: «Зберіться всі разом і Бога просіть за мене і за все військо».