Про це повідомили у Байковецькій громаді
"Її життя — мов книга, у якій є і біль переселення, і важка праця, і велике кохання, і страшні втрати, і неймовірна сила жінки, яка попри все зуміла зберегти доброту у серці", - зазначили у громаді.
Ще зовсім маленькою дівчинкою Любов Петрівна разом із батьками була змушена виїхати. Її сім’я стала однією з тисяч українських родин, яких примусово виселили з Польщі. Народилася вона у селі Пильня Саніцького району. Із маленькою валізою спогадів та великою невідомістю попереду родина приїхала у Соборне.
"Тут вона вчилась, дорослішала, тут пізнавала життя. Частину своєї молодості та зрілих років прожила у Тернополі, працювала на продовольчій базі. Але серце все одно тягнуло додому — у село, до землі, до простих людей. Після виходу на пенсію у 55 років повернулась у Соборне. Та відпочивати не звикла. Усміхаючись, пригадує, як взяла три гектари буряків і працювала, мабуть, більше за молодих. Бо покоління таких людей не знало слова «важко» — вони просто жили і працювали", - йдеться у повідомленні.
А найбільше світла у її очах з’являється тоді, коли Любов Петрівна говорить про своє кохання.
Юною дівчиною вона зустріла Богдана. Покохали одне одного щиро й по-справжньому. Таємно обвінчались, бо боялась сказати мамі. І лише батькові довірила свою таємницю.
«Сіла я татові на коліна та й кажу: “Тату, я тобі щось розкажу, але ти не будеш сварити?” А тато питає: “Любиш його?” — “Люблю…” Тоді тато сказав: “То будемо казати мамі й робити весілля”», - згадує ювілярка.
Разом із чоловіком вони прожили 52 роки — у мирі, добрі та злагоді. Виховали трьох дітей. Та життя не завжди милосердне… Любов Петрівна пережила страшний біль — поховала двох синів. Сьогодні поруч із нею донька, двоє внуків та п’ятеро правнуків — її продовження, її сила, її радість.
Попри всі випробування, Любов Петрівна залишається світлою, щирою та напрочуд позитивною людиною. І навіть у свої 90 — красива, усміхнена, з мудрим поглядом людини, яка бачила життя різним, але не втратила любові до нього.
Привітати ювілярку завітали начальниця відділу соціального захисту населення та ветеранської політики Байковецької сільської ради Любов Хавтур та староста Чернелево-Руського старостинського округу Ярослав Гоч. Вони побажали Любові Петрівні міцного здоров’я, душевного тепла, Божого благословення та ще багато світлих років у колі рідних людей.
І дивлячись на таких людей, розумієш: справжня сила — не у гучних словах. Вона у вмінні любити, працювати, прощати, пережити біль і все одно залишитись людиною.
