Мова йде про Ольку Підвисоцьку, яка народилася в 1899 році в Чорткові в родині акторів театру “Руська бесіда”.

Навчалася в учительській семінарії в Станіславові, активна учасниця “Пласту” та стрілецького руху, з 1915 – в запасних структурах полку УСС, згодом – у бойовому піхотному підрозділі.

Активна участь в бойових діях: 1918 – 1920 роки (Галичина, Поділля).

"Трагічні дні травня 1919 року, коли польська армія перейшла в генеральний наступ по всьому фронту довжиною в 300 км, а Галицька армія чіплялася за кожен метр і відчайдушно намагалася контратакувати. Осип Станімір командував там 2-м куренем у 8-й Самбірській бригаді УГА", - написав Юрій Михальчишин. 

“Приказів з команди не було жадних, бо телефонічне получення було зірване, і я дальше діяв самостійно. Упорядкувавши сяк-так сотні, ми пішли до проти наступу. Наш удар був такий сильний, що ворог не видержав і почав утікати. Ми пігнали за ними, але насунула свіжа польська розстрільна і нас здержала. Прийшло до розпучливого бою впрост рукопашного. Команданта 5-ї сотні поручника Каравана та його четаря Кліша ранено, а команду сотні перебрала хорунжа Ольга Підвисоцька. Мимо поважних втрат ми таки здержали ворожий наступ і почали вкопуватися. Нараз хтось із стрільців крикнув: “В Рудках огонь!”. Оглянувшись, я побачив величезний стовп чорного диму на мості в Рудках…”.

"На жаль, в подальших перипетіях воєнного лихоліття Оля Підвисоцька заблукала на манівцях: її чоловік, з яким познайомилась на фронті та від якого народила трьох дітей, пішов до Червоної Української Галицької армії та не повернувся до Галичини. Подружжя залишилось у Вінниці. Репресовані в 1937 році в Харков", - відзначив Юрій Михальчишин.