Назарій, військовий з Тернопільщини, командир одного із артилерійських підрозділів. Має військову освіту. Був у зоні ООС. Тоді здебільшого працювали в режимі припинення вогню. А зараз воює переважно в гарячих точках, пише 20 хвилин Тернопіль. 

"Активні бойові дії розпочалися 25 лютого цього року, а вночі на 26-те виїхали на позиції, — розповідає офіцер. — Їхали в ешелоні, коли оголосили війну, зрозуміли, що приступаємо до виконання завдань. Мене з моїм підрозділом відправили окремо від дивізіону. Тоді ми успішно відпрацьовували доручення в Чернігівській області, ще на гарматі «Гіацинт». Противники просувалися з напрямку Сум. Тактика їхня була не особливо продумана. Вони колонами йшли через всю територію, яка оборонялася, тому їх легко вражали".

Офіцер згадав, як на одному із напрямків кацапня вийшла з білими прапорами.

"З Київської області ми працювали по Чернігівській, — продовжує Назарій. — Три тижні стріляли по противнику і, врешті, вони здалися. Далі їхні позиції зачистив Правий сектор".

Утім, за час війни командир пережив втрату побратима. Каже, що відмовлявся вірити.

Офіційне підтвердження дуже боляче сприйняв. Та мусів прийняти цю безповоротність. Були четверо поранених одночасно.

Зворушливо розповів, як віз їх до лікарні, розмовляв з ними всю дорогу, щоб не втратили свідомості.

А вони зізнавалися, як люблять свого командира.

Двоє із них — уже в строю, інші двоє долучаться найближчим часом. Зараз телефонують, розказують, як цього прагнуть.

Також за час війни Назарій зауважив, що противник особливо казиться на релігійні свята. Івана, Петра-Павла — буквально не перебирав, куди стріляти. А ось державних українських свят вони не знають. На День Конституції, приміром, було стабільно. Пробували підсипати нашим солі на 9-те травня, та наші підсипали їм більше.

Допомагає хлопцям і місцеве населення. Найбільше відчувалася підтримка на чернігівському, київському і на харківському напрямках. А є регіони, де місцеві працюють на руку ворогу.

"Бувало, що і продавали, — каже Назарій — Якось ми зосередилися у місці, про яке ніхто не знав. Але біля нас часто крутилася одна бабця: «Хлопчики, може вам — води, може — пиріжків»… «Не треба, бабцю, дякуємо» і через два дні — прилетіло. Потім та ж бабця пробувала відправити нас додому, на захід. Ми спілкувалися з головою одного із сіл та дізналися, що більшість таких «українців» виїхали в рускій мір. Сумно, звичайно, що люди, яких ти оберігаєш, можуть так просто тебе здати. Та ми їм пробачаємо. Вони ж «зазомбовані». Суттєво допомагають волонтери, залишаючись для військових інкогніто".

Командир Назарія повідомив, що наш Герой представлений до нагородження Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.