У родині військового готувалися до хрестин новонародженої двійні, а тато тим часом готував свій особовий склад на фронт. 24-те лютого поділило життя Романа Дудченка на дві частини. Поки полковник виконує свій державний обов’язок, вдома на нього чекає дружина, донька-студентка, син-першокласник і двоє грудних діточок – ровесників війни, пише «20 хвилин».

Чоловік жартує: «У нас все по-чесному: двоє хлопців і двоє дівчаток». Після розмов з дружиною на відстані, у вухах, зізнається, бринить кожне слово. На запитання про гордість, вдячність і мрію, відповідає: «Завдячую мамі, пишаюся дружиною, мрію про мир».

Роман Володимирович безмежно дорожить родиною і дуже хоче бачити, як ростуть діти. Та поки що першочерговим є обов’язок перед державою, якій служить уже понад двадцять років. 

До вибору життєвого шляху підштовхнула мама, вона і зараз вдома, на Сумщині, підтримує сина. Військовим був дідусь, йому, до речі, теж випала доля служити у час війни. Він був заступником командира льотного полку,  воював  у повітрі. А от нащадок льотчика обрав артилерію.

Артилерія це – колективна зброя

70-90 відсотків вогневого ураження противника беруть на себе ракетні війська та артилерія. І хоч переможну роль, за словами полковника, відіграє піхота, артилерія завжди підтримує її дії і прикриває. 

«Це рід військ, які виконують завдання за будь-яких умов, – розповідає про свою воєнну стихію офіцер. – Ні погода, ні будь-що інше не стануть перешкодою для виконання визначених завдань».

Тернопільську бригаду Роман Дудченко очолив два роки тому, уже маючи 20-річний досвід командира – від взводу, батареї до окремого артилерійського дивізіону, який, до речі, мав честь формувати у 2014 році в основному з військовослужбовців, призваних за мобілізацією. До цього часу також брав участь у боях на Донеччині та Луганщині, а до повномасштабного вторгнення готував уже артилерійську бригаду. 

Головна вимога керівника – патріотизм та бажання захищати країну. Процес підготовки військовослужбовців – безперервний.

«Наш боєць – це здорова людина, здатна вийти на завдання, адже боєприпаси треба подавати на висоту 1-1,5 м, а важить артилерійський снаряд 40-46 кг, тому подібні навантаження не всі витримують, – розповідає командир.  – На жаль, війна – це поранені, це втрати, а відповідно – і плинність кадрів. Тому бійців готуємо навіть в умовах  ведення бойових дій». 

Роман Дудченко зазначив, що артилерія це – колективна зброя, яка працює у складі підрозділу.  Часу для підготовки батареї потрібно два-три тижні, дивізіон навчається один місяць. Та спершу готують солдата індивідуально. Це у війську називається одиночна підготовка, вона займає 10 діб, стільки ж часу триває освоєння досвідченими артилеристами зразків озброєння іноземного виробництва.

Ключовою передумовою є внутрішнє покликання. Погано вмотивований боєць – це не боєць, зазначає командир. Тут же додає, що зараз усі приходять вмотивованими. Бажання боронити країну породжує російська агресія. 

Обмін досвідом з іноземцями

Нещодавно у мережі поширилася інформація про те, що на озброєнні 44 бригади з’явилася гаубиця «М 777». Цікавимося про перехід на нове озброєння, про дію обновки на практиці і чи не спрацьовує тут активне поширення інформації у ЗМІ на користь ворогу. 

«Переозброєння на натівський калібр є поступовим, – продовжує командир. – Радянські системи відходять у минуле, боєприпасів залишається обмежена кількість – противник допоміг ураженням по складах». 

Зараз, за словами командира, процес заміни на етапі приблизно 50х50. Арсенал безперервно поновлюється, а досвідчені артилеристи легко освоюють іноземні зразки.  Навчатися їздять за кордон.

«До 10-ти діб бійці повністю перенавчаються за своїм фахом на зразки іноземного виробництва, – веде далі полковник. – Інструктори задоволені кмітливістю наших бійців, їх також дуже цікавить, як у нас ведуться бойові дії. Іноземці свого часу відмовилися від артилерійських підрозділів, техніка знята зі зберігання. Тож для них – це також обмін досвідом, вони більше черпають від нас – навчаються, як застосовується артилерія в реальній обстановці».

Загалом, за словами командира, тактика артилерії пристосовується до наявного озброєння. Зазначає, що професіонали-артилеристи знищують ворога будь-якою технікою. Тому нове – не є принциповим. А щодо розрекламованої гаубиці – це, за словами Романа Дудченка, більш далекобійна система, але також і більш уразлива. 

« Небо не закрите. Коли ворог вираховує «М 777», то не шкодує жодних видів зброї, щоб знищити її, – розважливо пояснює полковник. – Розповсюдження інформації у соцмережах може й додає підписників і бонусів комусь в інформаційному просторі, відтак розрекламоване обладнання може стати мішенню, та найгірше, коли через це гинуть люди». 

Шансів у ворога немає

Попри лють окупанта, стереотипу про «другу армію світу» Роман Дудченко не розділяє. А сьогоднішня війна, на думку полковника, лише спростовує старі шаблони.

«Переслідуючи ворога, ми бачимо, що вони покидали, втікаючи, – розповідає командир. – Залишені військові предмети свідчать, що російська армія «застрягла» в другій половині минулого століття – усе допотопне радянське, старі стандарти, шапки-вушанки, бірки… Ми 15 років тому від усього цього відійшли: спорядження модернізується, спрямовується на комфорт».  

Цікаво, що про «трофеї» наш співрозмовник розповідає без будь-якого подиву. Навіть додає, що був готовий, що армія противника саме в такому стані. Каже, що колись за тими ж стандартами паралельно з ними готувалися, тому швидше погодиться з твердженням, що це наймасовіше терористичне формування, а слова «друга армія світу» писав би в лапках. У нашій перемозі Роман Дудченко не сумнівається. Певен, що шансів у ворога немає, усі його перемоги – одноденні.

«Ворог бере кількістю. Для них людське життя – це ніщо. А ми за кожного свого бійця будемо боротися. І за кожного громадянина, і за кожен клаптик власної землі стоятимемо до кінця», – наголошує полковник.    

Тривалості та інтенсивності прогнозувати не береться. Хоча зізнається, що мріє про мир. 

«Війна – це  вбиті, поранені, скалічені долі, знищена інфраструктура, – констатує з болем офіцер. – Мирним мешканцям теж треба бути готовими до боротьби в тилу, щоб прискорити нашу перемогу – кожному на своєму рівні. Хтось – зі зброєю, хтось – допомагаючи армії,  хтось – відновлюючи економіку, хтось – навчаючи дітей, поки нас нема». 

Залізяки можна відремонтувати

Під час виконання бойових завдань Герой керується міжнародним гуманітарним правом і правилом, що людське життя є безцінним. І хоч рішення зобов’язаний приймати одноосібно, беручи на себе повну відповідальність за їх наслідки, дослухається до думок підлеглих на колективних обговореннях. Життя і безпека військовослужбовця – найважливіше.

Побутові умови на фронті – бойові. Максимально прості, які можна згорнути за п'ять хвилин. Позиції облаштовують самотужки. Місця для сну - це бліндажі чи інші укриття. Харчування підвозять. Якщо обстановка дозволяє – є гаряча їжа, якщо інтенсивні бої, мають з собою сухпайки. Але до всього цього військові звикли. Не можуть звикнути лише до втрати своїх побратимів. 

«Кожен боєць – це частинка мене. Коли несу втрати, частинка мене відмирає, – зазначає командир. – Ми завжди обираємо той варіант, який є найбезпечнішим для особового складу. Залізяки можна відремонтувати, а життя не повернеш».

На запитання, чи відчуває, що змінює армію, командир відповідає: «Свого часу армія змінила мене, намагаюся внести позитивні зрушення».

А що кажуть підлеглі? Відгуки про командира

Змін багато, кажуть колеги по службі. Із найбільш помітних – відміна триразових шикувань. Командиру достатньо одного в день. Також обмежив виснаження на тренуваннях. Адже вважає, що результат залежить не від втоми і знемоги, а від зацікавленості солдата. Завдяки його педагогічним підходам служба стає результативнішою, відмічають військовослужбовці.

«У Романа Володимировича так поставлений процес, щоб людина зрозуміла, що вона робить правильно, – каже заступник командира 44 окремої артилерійської бригади з морально-психологічного забезпечення підполковник Віктор Голодюк. – Його улюблені цитати – «в порядку жити краще» і «завжди міряємо на себе»».  

Друга, за словами Віктора Голодюка, більше адресується командирам і начальникам, адже порядок і справедливість, які є ключовими поняттями у підходах командира, спрямовані на те, щоб рядовому солдату служилось краще, щоб йому хотілося служити. Він додав, що Роман Дудченко має прекрасну пам'ять на людей і їх здібності, має велике серце та завжди готовий дати людині другий шанс. 

«З такою людиною в бій – тільки з радістю, – так про керівника відгукується головний сержант бригади майстер-сержант Михайло Стрілецький, товариш, який служить пліч-о-пліч з Романом Дудченком уже 20 років. – При зустрічі поза службою завжди щиро радий бачити, кожному потисне руку, знайде слова підтримки. Не гордує, на свята телефонує і вітає першим, коли я вранці боюся розбудити». 

Вважає, що звання і нагороди отримані завдяки солдатам.  Тому постійно дбає про їх комфорт і безпеку. Якось навіть віддав свій власний бронежилет, коли побачив, що солдат прибув для здійснення охорони без нього. Тут же зняв з себе і віддав. Цінує дружбу крізь роки, не зважаючи на високу посаду. Задоволені роботою командира військовослужбовці готові говорити про нього багато. І лише позитивне. Вірять, що в українській армії ще багато таких командирів, вартих бути прикладом для наслідування.