Серед них – Тетяна та Ольга. У безпечне місце вони добиралися дві доби.

"Ми раді, що приїхали саме сюди. Будемо молитися Богу за всіх, хто нам допоміг. Мабуть, і наші правнуки будуть молитися за Тернопіль, за землю нашу Українську, – розповіла Тетяна. – Ми їхали з рідного Сєвєродонецька, який бомбили. Зараз це місто зрівнюють з землею, усе знищують. Люди, діти сидять у підвалах. Мерзнуть, хворіють. Орки не допускають гуманітарну допомогу. У нашому рідному місті зараз дуже тяжко".

Пані Ольга каже, дорога до Тернополя була дуже важкою.

"Ми їхали 46 годин, було нелегко, особливо нашим діткам. Ми дуже задоволені умовами, які для нас тут створили. Є світло, тепло, гаряча вода, їжа. Чоловіки з родини пішли у військкомат, дехто вже навіть встиг влаштуватися на роботу", – зазначила Ольга.