"Дослідження “потоцького періоду” в історії Збаража, після втрати статусу “князівського міста” і отримання самоуправління, завжди зводилось до банального цитування біограм “наших” представників цього графського роду, без достатнього аналізу їх вкладу в його становлення. Виправляємо! Отже, першим власником, трохи “урізаного”, колишнього Збаразького князівства, був зять зятя “останнього” Вишневецького на Збаражі (Дмитра-Єжи), син польного коронного гетьмана Анджея Потоцького — Юзеф граф Потоцький, - відзначив Руслан Підставка. - Під загрозою баніції, дружина Д.-Ю(Є). Вишневецького, Теофіла Заславська у 1695 р. таки змушена була віддати всі маєтки, що заповів їй чоловік, пасербиці, на той час монашці-бенедиктинці Соломії та дочкам другої пасербиці Софії — Теофілі та Вікторії. Саме остання, у 1693 р. і стала дружиною, на той час галицького старости, Юзефа Потоцького. Соломії Вишневецькій, вже монашці і майбутній настоятельці монастиря в Перемишлі, маєтки Збаразьких були непотрібні, тому вони порівну мали перейти до зятів Вацлава Лєщинського – Юзефа Потоцького і Філіпа Конаржевського (відповідно чоловіків Вікторії і Теофіли – внучок Д.-Ю.)".

За словами науковця, документ в одному з архівів Польщі [11645 (Nr. 70)] за 1697 р. говорить наступне: "Філіп граф на Шубині Конаржевський, староста конінський і Теофіла з Лєшна дружина, зберігаючи цілісність спадку по Дмитру Корибуті кн. на Збаражі Вишневецькому, каштелянові краківському і на її рідну сестру Вікторію з Лєшна графиню Потоцьку старостину галицьку - ПОРІВНУ, половину маєтків Юзефові Потоцькому старості галицькому і дружині Вікторії з Лєшна; про незаконне захоплення маєтків по Дмитрі: м. Збараж з прилеглостями, м. Заложці з прилеглостями в Кременецькому повіті… з річною рентою 80000 пзл.".

Теоретичне — “порівну” стало практичним — “незаконним захопленням”. Таким чином Потоцькі отримали колишнє Збаразьке князівство. Правда, вступити у Збаразькі володіння (і не тільки), через перипетії війни за корону між Лєщинськими і Са(к)сами, вони змогли лише після примирення з королем, десь у 1714 р. першим документом графа Ю. Потоцького в Збаражі є Універсал “присоединенія къ уніи игумена Збаражскаго православнаго монастыря и о отобраніи въ Унію православныхъ церквей въ городъ Збаражъ. 1700, Августа 29“.

В цьому дуже цікавому документі, серед іншого, йдеться про таке: “Юзеф з Потока на Станіславові, Збаражі і Немирові Потоцький, галицький, снятинський, коломийський, червоногродський, лежайський та ін. староста, маршалок трибуналу коронного, свідомо чинить всім громадам своїм, моєї Збаразької волості, а саме, міщанам, передміщанам (мешканцям передмістя), так і селянам, жиче їм від Пана Бога здоров’я і всього доброго... цілу руську провінцію до унії, тобто, до єдності святої з костелом римським католицьким схилити, про яку отець ігумен вже вас попередив, а ви його слухати не хотіли. Тому і посилаю до вас свій універсал..., а хто не буде слухати отця ігумена, то на такого призначаю сто гривень (штрафу) і кару велику. Бо це тільки вимисли; все одно ви будете мати ті ж самі свята, ті ж самі пости, однакові обряди — жодної різниці в нічім не будете мати... Про що цей універсал власною рукою підписую. Датовано в Станіславові, 25 серпня 1700 року. Юзеф Потоцький, староста галицький. Locus sigilli (М.П.).

"В цьому ж Звіті офіціала уніатської Володимирської єпархії Даниїла Коритинського, в якому наводиться Універсал Ю. Потоцького, подано “Інвентар Спаської церкви” та інформацію, на яку майже ніхто не звернув уваги. Для неупередженості та неможливості різночитань подаю речення в оригіналі: “Dzwonica przy cerkwi tuż murowana, na której jest dzwonów pięknych 4, i piąte klepadło żelazne”. “При церкві” - може означати або в церкві, тобто, в існуючій вежі/притворі/дзвіниці, де є місце для 4-х і більше дзвонів, або “при церкві - біля церкви”, тобто, окрема капітальна споруда, що місила 4 дзвони і клепало/било! Я схиляюся, саме до останнього варіанту, оскільки, в реченні зроблено акцент на слові “murowana”. Якби малося на увазі церковну вежу-дзвіницю, то і так зрозуміло, що вона є складовою (бабинцем) мурованої церкви і немає потреби називати її мурованою, а окремі тогочасні дзвіниці могли бути і дерев’яними, тому автор уточнив — “мурована”. Пригадується інвентар Старозбаразького замку 1592 р., де до кожного приміщення вказувався матеріал будівництва (дерев’яне воно, чи муроване). Так, напевно, і тут, - відзначив Руслан Підставка. - Встановити її місце знаходження тепер важко, але спробуємо запропонувати дві версії (мапа Ф. Фон Міга, 1782). Щодо "klepadłа/била" (круглий прообраз рельси на ланцюгу), то воно, напевно, найбільш раннє, коли церква ще не могла собі дозволити купити повноцінні дзвони. 4 "п'єнькних-гарних" дзвони, скоріш за все, були придбані пізніше...".