І поки відповідність цих змін визначає Конституційний Суд України, аналітики ГО “Центр UA” вирішили проаналізувати, як пропоновані президентом та підтримані парламентом конституційні зміни можуть вплинути на наше щоденне життя і чи не становить воно загрози для безпеки кожного українця. Так, представники організації, сьогодні, 22 жовтня за чашкою кави обговорили з тернопільськими медійниками, чому варто знати «підступні камені» нових законопроєктів від Зеленського.
Так, слово мав керівник департаменту публічної політики ГО «Центр UA» Андрій Андрушків, який пояснив, до чого в різні періоди Новітньої історії нашої держави призводило оновлення Конституції України.
— Пам’ятаю, як у 28 червня 1996р. Верховною Радою України було прийнято нову Конституцію України. У всього українського населення з цього приводу було велике піднесення. Бо ж розділи основного Закону держави нам диктували: суверенітет, територіальна цілісність та інше. Тільки комусь були в Конституції і такі приписи, що на території України може перебувати частина військово-морських сил РФ — Чорноморський флот. А дозвіл на розміщення свого флоту іноземна держава мала тому, що більшу частину депутатів ВРУ на той час складали комуністи-соціалісти, які і внесли неприйнятну пропозицію. Отож ми сьогодні бачимо, чим закінчилося надання ворожій державі вигідного дозволу. Якщо пам’ятаєте, наша Конституція й надалі змінювалася. Якщо пам’ятаємо, коли до влади прийшов Віктор Янукович, через Конституційний Суд України повернули Конституцію 1996 року. Це відбулося без необхідного рішення Верховної Ради. Як наслідок, тоді повноваження парламенту та уряду суттєво скоротились на користь президента. Фактично у нас виникла диктатура. Також надалі відбулися зміни до конституції в частині судової реформи. Нововведення не посприяли тому, щоби забезпечити оновлення, очищення в суддівській системі, — наголосив Андрій Андрушків, додавши. — Ми намагаємося донести до українців, що, як мінімум три зміни, які запропонували представники Президента України Зеленського, недосконалі. Якщо ці нові приписи внести, їх уже буде неможливо змінити.
Спікер додав, що, на жаль, українське суспільство часто не розуміє, що певні зміни, впровадження часто не усувають проблему в державі, а тільки частково на певний час можуть приховати наслідки загальних негараздів.
На прес-каві виступив і аналітик ГО «Центр UA» Назар Заболотний. Фахівець детальніше пояснив, які приховані загрози несуть у собі пропозиції президентської команди щодо змін до Конституції.
— Одним із законопроектів, який містить низку ризиків, є пропозиція надати українському народові законодавчу ініціативу. Така ініціатива наче звучить дуже привабливо, але її втілення призведе до деяких негативних наслідків. Так, 29 серпня 2019 р. президент України Володимир Зеленський подав у Верховну Раду України законопроект (№ 1015) про внесення змін до статті 93 Конституції. Пропонується, щоби до Верховної Ради України безпосередньо подавав законопроекти саме народ. Звідси випливає питання, а для чого ж нам тоді потрібні депутати, якщо українські громадяни без них можуть пропозиції подавати? Пригадалася й інавгураційна промова Зеленського. Мовляв, кожен із нас є президентом. Кумедно, бо якщо, наприклад, кожен із нас би був сантехніком чи юристом, то для чого нам мати професійних сантехніків чи юристів? І от коли українці зможуть подавати законопроекти, це призведе лиш до того, що політичні партії нашої держави зможуть «скидати» з себе відповідальність за непопулярні, провальні рішення. Мовляв, не ми прагнули прийняття цих рішень – того хотіли українці, — наголосив аналітик.
Як додав Назар Заболотний, інститут народної законодавчої ініціативи є поширеним у багатьох європейських державах та полягає в можливості громадян, у визначеній Конституцією кількості, ініціювати конституційні або законодавчі зміни через внесення законопроекту до законодавчого органу або винесення на референдум. Тільки цих країн не турбує такий агресор, як Російська Федерація. Там ця держава не має впливу через медіа, як це відбувається в Україні. До того ж українці зазнають тиску не тільки з боку країни-агресора, але й з боку олігархів, які зацікавленні у прийнятті «своїх» законопроектів.
