Десять років тому Любов скептично поставилася до ідеї сестри піти служити, а сьогодні не мислить себе поза армією. Санітарна інструкторка 44-ї окремої артилерійської бригади розповіла про свій шлях у військовій медицині, як сміх побратимів рятує від зневіри і чому не бачить себе поза військом, зазначає Гал-інфо.

Військовий шлях Любові розпочався ще у 2015 році. Піти на службу до Збройних Сил України їй запропонувала сестра-близнючка. Спочатку майбутня військова поставилася до сестриної ідеї скептично, не вірячи, що її візьмуть до армії, однак вже незабаром підписала контракт. А оскільки і вона, і її сестра мали освіту медсестри, то разом одразу обрали медичний напрямок.

«До війська я була медсестрою на гідромасажі у фізіотерапевтичному кабінеті, і це було все зовсім інакше, ніж у професії зараз. І спочатку я думала, що мене не візьмуть в армію, а потім раз – і дали підписати контракт! Таке спільне зі сестрою рішення було радше обдуманим і ось тепер ми вже служимо з нею 10 років», – ділиться військова.

Сьогодні Любов обіймає посаду санітарного інструктора медичного пункту військової частини 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Любов. Її основна робота в пункті – надавати першу допомогу військовослужбовцям. 

Якщо ситуація виявляється серйознішою за дрібне поранення і потребує лікарського втручання, вона зв'язується з керівництвом для організації евакуації до шпиталю. При цьому Любов наголошує, що як медсестра вона є середнім медичним персоналом і діє в межах своєї компетенції, не маючи права використовувати складне обладнання чи призначати ліки без вказівки лікаря.

До роботи у медичному пункті Любов брала участь в евакуації поранених військових. Каже, що цей процес відбувається за чітким алгоритмом.

«Спершу командир надсилає нашій медичній команді координати, і ми виїжджаємо на місце, де забираємо пораненого з бойових позицій. Одразу перевіряємо його стан, чи зупиняється кров, чи правильно накладений джгут, а далі супроводжуємо його до найближчого стабілізаційного пункту. Там пораненого передаємо кваліфікованим лікарям, які надають допомогу більш розширену, поглиблену», – пояснює Любов. 

На думку військової, наявність медичної освіти для бойового медика на передовій хоч і бажана, але не завжди обов'язкова. Головне завдання на полі бою – надати якісну першу домедичну допомогу, накласти джгут і якнайшвидше вивести людину з-під обстрілу, щоб вона не стекла кров'ю. Цих навичок добре навчають на спеціальних курсах бойових медиків, які тривають близько півтора місяця. Наголошує Любов, що військові повинні також вміти самостійно надавати собі домедичну допомогу, адже навіть лічені секунди та хвилини на лінії вогню можуть врятувати життя. 

Та попри усі виклики військової служби, Любов каже, що відновлювати сили допомагають самі люди. 

«Буває, що відчуваєш, що в тебе вже просто опускаються руки і хочеш додому, що все набридло і ти вже нічого не хочеш. А потім до тебе хтось приходить, з кимось поговориш, посмієшся, і ось вже життя прекрасне», – усміхається військова.

А от найскладнішим у службі Любов називає розлуку з родиною. Зазначає, що за місяці служби між відпустками військові звикають до свого "маленького світу", де всі свої, а повертаючись додому на кілька тижнів, часто відчувають прірву між собою та цивільними. 

«Ми не завжди розуміємо людей, а люди не завжди розуміють нас. Тут ти у своєму світі, де всі тебе знають і ти всіх вже знаєш… Але за цей час, що ти тут, ти відвикла від дому, а дім відвик від тебе. Ти приїжджаєш і боїшся їх образити своїми жартами, розмовою, але ж війна і військо – це вже частина тебе. Вдома є постійні зміни. Банально хтось кружку розбив – купив нову. Тут у війську все не так помітно, більш закрито. Діти ростуть, змінюються, та й зрештою і ми змінюємось, як і весь світ. Воно ж все не стоїть на місці», – каже військова.

Попри всі труднощі, Любов твердо вирішила продовжувати службу в армії після перемоги. Вона каже, що настільки звикла до військового життя, його ритму та особливостей, що просто не може уявити себе в цивільному житті. 

«Я всім кажу, що буду служити дуже-дуже-дуже довго! Я дуже чекаю закінчення війни і нашої Перемоги, але я не планую звільнятися з армії, мене тут все влаштовує. Звісно, є свої виклики, як і в будь-якій роботі у цивільному житті, коли встав не з правої, а лівої ноги (сміється). Але я точно продовжуватиму службу в армії. Я вже настільки звикла до цієї службової місії, що просто не уявляю, як би я зараз жила у цивільному житті, просто не уявляю свого життя без війська», – ділиться Любов.

 Світлини 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола