Як правило, майже всіх школярів, які вчаться у школі на відмінно, супроводжує «комплекс відмінника», який характеризується пред'явленням завищених вимог як до самого себе, так і до інших людей, а також прагненням бути у всьому і завжди першим, при цьому не маючи права на помилку і з величезним внутрішнім страхом можливих невдач.
Як розповіла тернопільська психологиня, арт-терапевтка Тетяна Кітчак, саме слово «комплекс» говорить про певну сукупність психологічних установок людини, які впливають на реагування на світ чи на себе саму.
— Якщо ми говоримо про "комплекс відмінника", то маємо на увазі внутрішню потребу людини завжди бути на висоті, постійно бути кращою. Таке бажання змушує безперестанку рухатися не просто до досконалості, а завжди перебувати у полі порівняння своїх успіхів з успіхами інших. Якщо говорити про це явище у контексті дітей, то можемо зауважити, що основою для них є потреба в схвалені від «важливих» дорослих. А старші оцінюють дії чи бездіяльність малечі. Тож учневі має мало дозволу проявляти різні сторони особистості без страху "не вписатися" в систему "хороших оцінок". Така форма поведінки закладається ще до дошкільного віку, але вже у середовищі явного (бального) оцінювання підкріплюється шкільною системою, — наголосила Тетяна Кітчак.
Жінка наголосила, що тато й мата рідко винні у формуванні «комплексу відмінника». На думку психологи ні, батьки часто доволі прискіпливі і до себе та своєї діяльності, тому радше сімейна система сприяє виробленню саме тих форм реагування на світ та його вимоги. Дорослі часто очікують від дітей значно більше, ніж ті можуть дати, вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини часто не враховуються.
Тетяна Кітчак наголосила, що «комплексу відмінника» приносить для дітей та підлітків не тільки бажану перемогу, але й несприятливі наслідки для здоров’я.
— Шкоду від наявності такого комплексу важко виміряти, адже все залежить від того, наскільки він впливає на якість життя конкретної людини. Іноді амбітність та достатній рівень домагань можна сприйняти по проявах як «комплекс відмінника», але якісна різниця цих двох станів виявляється суто у внутрішньому відчутті власної цінності. В першому випадку людина досить впевнена у собі та добре знає, якої мети хоче досягти. В іншому бачимо лише низький рівень самооцінки і досягання, які зумовлені вирівняти саме цей внутрішній дисбаланс. Це – праця не заради мети і розкриття свого потенціалу, а задля отримання схвалення (чи уникнення покарання за невиконання), бажання бути досконалим, не помилятися, втамування власної тривоги. Іноді це позначається на соматичному здоров'ї через постійне виснаження від високого навантаження у процесі роботи. Учень відчуває втоми, — розповіла пані Тетяна.
Жінка наголосила, що для того, аби їхні чада не постраждали від «комплексу відмінника», батькам насамперед варто звіряти власні вимоги стосовно того, чи адекватні вони віку, стану, потребам та здібностям дитини.
— Батькам також не варто оцінювати та порівнювати свою малечу з іншими дітьми ("А Петрик/Оля кращий!"); помічати та заохочувати спроби до діяльності, навіть якщо це не досконало. Потрібно казати дитині, що помилятися – не страшно і доводити це власним прикладом. Необхідно також пояснювати що важлива не оцінка заради оцінки, а процес чи результат власної роботи. Ви маєте приймати дитину таку, якою вона є, не намагаючись "виправити" у ній щось. Також не критикуйте своє чадо, а шукайте способи вирішення складних ситуацій. Також варто звернути увагу й на себе як на дорослого, бо ж ви є прикладом для дитини, — підмітила Тетяна Кітчак.
