Захисник пригадав, як потрапив у полон, що допомагало не втратити надію та чим, за його словами, чеченський полон відрізнявся від російського.

Про це він розповів в ексклюзивному інтерв'ю Суспільному.

Михайло Торченюк родом із села Великі Млинівці на Кременеччині, нині проживає із сім'єю у селі Травневе Збаразької громади. До повномасштабної війни працював у сільськогосподарському товаристві, а восени 2022 року став на захист України. Спочатку проходив службу у роті охорони Збаразького територіального центру комплектування, а згодом був направлений на Донеччину до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

«Пішов зареєструвався, став на облік. Спочатку служив у Збаразькому ТЦК, в роті охорони. Потім відправили на Донецький напрямок, в Бахмутський район. Служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Під час штурму восьмеро побратимів загинули на місці», — розповів військовий Суспільному.

У березні 2023 року під час боїв захисник отримав поранення голови та потрапив у полон.

«Смутно пам'ятаю, кудись везли, вели. Був на нульовій позиції. Восьмеро військових загинули на місці, їх не вивезли звідти. Ще двох з контузією спробували евакуювати. Я факту смерті не бачив і довести не можу, але знаю, що вони також загинули», — пригадав Михайло.

Після захоплення його разом з іншими українськими військовими утримували в Чечні. Спочатку — у відділку поліції в Грозному, а потім понад рік — у підвалі.

За словами військового, полонені мали змогу дивитися телевізор і стежити за новинами про обміни.

«З одного боку були розчаровані, що обміняли не нас, з іншого — раділи за звільнених побратимів. У полоні казали, що українська сторона не хоче нас брати», — сказав він.

Особливо Михайлу запам'яталося ставлення чеченців до українських військовополонених.

«Чеченський полон відрізняється від російського. У них теж була війна з Росією, Грозний був повністю розбомблений. Чеченці ставляться до росіян негативно, а українцям у якійсь мірі співчувають та поважають. Ті, що нас охороняли в полоні, приносили нам з дому продукти, консервацію, одяг», — розповів захисник.

Він зазначив, що взаємна підтримка побратимів допомогла вистояти у неволі.

«Підтримували один одного, не дозволяли собі зневіритися. Ми були ще не в найгірших обставинах. Учора я зустрів побратима з Шумська. Він був у полоні рік і вісім місяців на зоні. Їх били електрошокерами, знущалися. Нас же не допитували, не мучили, насилля щодо нас не було. Досі не можу повірити, що вже вдома», — поділився військовий.

Додому Михайло Торченюк повернувся 24 квітня 2026 року під час обміну військовополоненими. Каже, до останнього не вірив, що нарешті їде в Україну.

«Ми до кінця не вірили, що нас звільнили. Нас вишикували, зачитали списки і повідомили, що їдемо додому. І лише коли побачили білоруські номери, зрозуміли, що справді повертаємося», — пригадав він.

Поки Михайло перебував у полоні, в нього народилася внучка Вероніка. Знайомство з нею відбулося вже після звільнення під час реабілітації.

«Два тижні зі мною на реабілітації була дружина, дуже мене підтримувала. З дітьми, з внучкою спілкувався. Це краще за будь-які ліки», — сказав військовий.

Нині захисник проходить подальшу реабілітацію на Тернопільщині та поступово повертається до мирного життя.