«Тернополяни» побували у його рідному домі в Білобожниці, відвідали могилу та поспілкувалися з дружиною Ольгою.

— Пані Ольго, ваш будинок зовсім поруч із могилою Олега. Часто відвідуєте?

— Я кожного дня. Кожного дня. Як приїжджаю пізно з роботи з Тернополя, то тільки в порозі помолюся, бо після заходу сонця у нас не прийнято турбувати. А так кожен день. Мама приїжджає практично кожної неділі. Ну і Степан, коли є, то завжди приїжджає.

— Пам’ятник зробили за яким проєктом? Хто придумав саме такий вигляд?

— По великому рахунку мало бути інакше, бо Олег точно би не схвалив такого пам’ятника. Він би хотів тільки одного козацького хреста без арки. Ми планували спочатку козацький хрест білого кольору, з чимось чорним, бо Олег він такий був — біле і чорне в нього було. В нього не було напівтонів. От він знав правда або брехня. Не було напівправди.

Початково це було білий і чорний колір. Але у нас пам’ятник Андрієві уже був. І щоби не міняти стилістику самих могил, то вирішили, що буде арка. В цьому році 35 років, коли почали відновлювати Лемківську Ватру. І тут ми всипали на могилу землю з батьківського подвір’я звідти, з Лемківщини. Ця земля символічна.

— Багато хто думає, що якщо в цій хаті жив народний депутат, то це має бути вілла. А у вас досить скромно.

— Ми живемо в будинку моїх батьків. Вони побудували цей будинок у 65-му році. А взагалі це обійстя нашого прадіда, тобто таке родинне гніздо. З тої пори всі поміщалися, і Олег завжди казав, що нічого з собою ніхто ще не забрав. Він завжди говорив, що він в приймах.

Моя мама, а його теща, то була така його бойова подруга. Вона знала всі номери його телефонів, не тільки власних, а тих, кому треба було зателефонувати. Якщо він залишав вдома записник, то міг сказати: «Мамо, синій записник, така сторінка», і мама диктувала.

— Як ви познайомилися з Олегом?

— Ми навчалися разом у тернопільському педуніверситеті на фізико-математичному факультеті. Він повернувся після армії в 87-му році. Ми закінчили перший курс, і він на другий курс повернувся. Ми якраз щось прибирали перед корпусом. Він побачив дуже симпатичну дівчину з довгою косою. Навіть є в нас картина намальована. Запитався в деканаті, з якої я групи.

Ми зустрічалися, будучи студентами, але одружилися після завершення навчання, бо я була дуже зайнята — була студентським деканом, і завжди казала, що найперше треба вчитися, закінчити, а тоді вже думати про сім’ю.

— Квітково-цукерковий період був? Носив солодощі, троянди?

— Так, звісно. Ми навіть могли поїхати після пар до Львова на морозиво потягом і в потязі вчитися, бо фізмат того вимагав.

— З Олегом сімейне життя було спокійним?

— Ні, я того ніколи й не казала. З Олегом це було як на вулкані. Ти не знав, коли вистрілить, але ти завжди знав, що він не зрадить, не схибить, не буде діяти інакше, як він говорить. Якщо ти його приймаєш таким, як він є, то вдома у тебе все буде добре. Він знав, що в нього є тил.

— Коли почалося повномасштабне вторгнення, він одразу пішов?

— Він приїхав у день повномасштабного вторгнення з Києва. Приїхав вранці 24 лютого в Білобожницю. Наші родичі з Харківщини зателефонували, що їх бомблять. Олег сказав: «Скажи мені, де мої речі з АТО?» Я кажу: «Олег, може ти не йдеш, ти людина з інвалідністю». А він: «Повір, волонтерів тут не бракуватиме, а комусь треба воювати. І я іду».

— Пані Ольго, ви свідомо ведете його сторінку у Facebook?

— Я роблю свідомо. Публікуючи в себе і позначаючи його, публікації заходять на його сторінку. У багатьох складається враження, що сторінка живе. Може, це і добре. Немає людини, а сторінка живе.

— Якими були стосунки Олега зі братом Степаном?

— Вони дуже часто сперечалися. Степан за характером більше мирний, він інший. Олег за правом старшого брата хотів повчати, але Степан завжди мав свою думку. Вдома це завжди були родинні стосунки.

— Як він ставився до політики, до компромісів?

— Він не знав напівправди. Говорив завжди, як думав, не дивлячись, кому він говорить. У всьому погоджувався з тим, що робив Петро Порошенко, бо вважав це державницькою позицією.

Більше — у відео.