Сотні тернополян проводжали Героя в останню путь та до сьогодні дякую Андрію за те, що віддав свою життя за кожного з нас. Однак про подвиг Героя не знають у військкому комісаріаті. Сьогодні «Грізлі» прислали повістку.

Шокуючий пост декілька хвилин тому опублікувала дружина Андрія Юркевича на своїй сторінці в мережі Фейсбук. Виявляється, сьогодні згорьована вдова отримала на свою адресу повістку, в якій просять її загиблого чоловіка прийти на протязі доби у військкомат.
Христина Юркевич пише, що коли побачила це повідомлення, то не повірила власним очам, адже Андрій Юркевич є легендою «Айдару» і першим добровольцем з Тернополя, який загинув на сході.

«Ось так і живемо. Особисто мене та моїм близьких здивував і шокував сьогоднішній факт. Моєму чоловікові, Юркевичу Андрію, прийшла повістка про прибуття в Тернопільський міський військовий комісаріат протягом 24-х годин. Цікаво, а мій чоловік має прийти до них з кладовища, чи як? Через три тижні, а саме 5 вересня 2015 р. вже рівно рік, як Андрій загинув під час виконання бойового завдання. Мені в голові не вкладається, як так за цілий рік не навести порядок в базі даних в зовсім невеличкому місті, чи просто у військкоматі хочуть перевірити реакцію рідних?  Як батьки та дружини мають реагувати на таку байдужість та недбалість. Ми рік і три місяці його не бачили і практично рік не чули його голосу.

 Дякуємо, але ми про Андрія пам’ятаємо зажди і таким способом нам не потрібне Ваше нагадування. Андрій пішов добровольцем жертвуючи, як матеріальними так і не матеріальними цінностями захищати цілісність держави і вірив в зміни, хотів змінити все це. У боротьбі він віддав найдорожче – своє життя.

А ви думали колись про цінності, про зміни і як їх добитися. Напевно що ні. Бо перш за все починати потрібно із самого себе.  Як так, не пам’ятати Героя який перший загинув в нашому місті (Повідомлення про смерть було адресоване на Тернопільський військовий комісаріат ). Як так, не пам’ятати поіменно Героїв, які загинули і поховані в рідному місті, а ж скільки безвісти пропавших і рідні яких досі без могили та без тіла близької людини. Я знаю, що я далеко не перша і чула безліч випадків, що інвалідам приходять повісти, вимагають від керівників списки працівників і ще їх звинувачують у не співпраці, чи просто на просто ( це вже аж смішно ) роблять облави по супермаркетах, торгових центрах і серед вулиці вручають повістки ...

Байдужість, недбалість, неуважність і без порядність!!!! Мені особисто це не вкладається в голову, чому про рідних полеглих Героїв згадують лише тоді коли вручають якісь не зрозумілі грамоти, подяки  - а кому вони потрібні ?! Піарники ?! Так вони дбають про своє майбутнє. Так звичайно у них воно буде , але не за це боролися Герої і явно не за це поклали своє життя ...

Наш святий обов’язок зберегти пам’ять про Героїв на Землі.

І жити потрібно так, щоб перед Героями та перед їхніми родинами соромно не було», - пише Христина Юркевич