На околиці Кременця 4 січня зустріли воїна із Кушлин Горинського старостинського округу, який віддав своє життя за Україну.

Далі траурний кортеж мав рушити на центральний майдан Кременця, аби з почестями віддати бійцю останню шану. Та цього не захотіла дружина загиблого воїна.

Жінка, яка приїхала із представниками церкви московського патріархату, не хотіла чути гімну України та бачити український прапор. Односельці почали бунтувати, мовляв, так не може бути, аби якісь проросійські погляди дружини захисника були вищими, ніж звичні людські принципи. Молитва над Василем Стецюком велася також мовою окупанта, адже така віра у рідних загиблого.

До розмови були залучені військові та представники влади, які, як і громада, переконували, що віросповідання – ні до чого, але військовому мають віддати належну шану, як і іншим нашим захисникам, які загинули за майбутнє України.

Зрештою, воїна таки привезли на Майдан борцям за волю. Під час прощання з героєм військовий капелан ПЦУ наголосив, що честь героя не є власністю дружини, мами чи родини, адже ми маємо святе зобов’язання молитись за упокій його душі та зберегти славу про нього.

Також було запропоновано надалі наступний порядок проведення таких заходів: конфесія, яка звершує поховання воїна, очолює його, а інші представники конфесій мають право бути присутніми тут та молитися за загиблих захисників.