"Минулими днями в соцмережах виник певний резонанс у зв'язку з майбутніми реставраційними роботами на будівлі колишнього монастиря домініканців у Тернополі, де генеральним проєктувальником є Архітектурна майстерня Ю. Вербовецького, -відзначив архітектор. - Команда нашої майстерні вже не перший рік працює у галузі реставрації пам'яток та має у своєму доробку не один успішно реалізований проєкт у цій сфері. Зважаючи на обурення та скептицизм окремих небайдужих до збереження історичного середовища тернополян щодо цього проєкту, ми вирішили публічно, розгорнуто і фахово роз'яснити усі моменти, аби громадськість мала розуміння, що, власне, ним передбачено та чим обґрунтовані проєктні рішення".
За словами Юрія Вербовецького, проєкт розроблявся з 2018 року, неодноразово обговорювався на містобудівній раді Тернополя та консультативній раді органу охорони культурної спадщини ОДА, пройшов експертизи і погодження в центральному органі охорони культурної спадщини, тобто в Міністерстві культури та інформаційної політики України (Київ).
"Варто зазначити, що паралельно з цим проєктом наша майстерня розробляла документацію на ремонтно-реставраційні роботи на Катедральному соборі, котра передбачала проведення комплексної реставрації веж та купола зі збереженням несучого дерев'яного каркасу, відтворенням необарокових люкарн і сигнатурки над куполом, зафіксованих на світлинах 1910-1939 рр. Ця документація теж пройшла всі необхідні експертизи, отримала погодження в Міністерстві культури та інформаційної політики. Тобто реставрація з пристосуванням будівлі колишнього монастиря є лише частиною набагато більшого обсягу робіт, метою яких є реставрація всього комплексу колишнього монастиря та костелу домініканців як цілісного об'єкта. Вся ця науково-проєктна документація та передбачені реставраційні роботи заплановані відповідно до чинних ДБН та норм законодавства", - наголосив Юрій Вербовецький.
Як відзначив архітектор, головна мета цього проєкту - реставрація, реабілітація та пристосування колишнього монастиря домініканців під релігійно-офісний центр з громадськими приміщеннями загального користування, що передбачає відновлення функціональних властивостей об’єкта відповідно до його первісного призначення.
Тобто окрім приміщень релігійної громади УГКЦ будуть створені нові громадські простори, якими зможуть користуватися жителі та гості міста.
За словами архітектора, будівля колишнього монастиря домініканців у Тернополі споруджувалася у 1749-1779 роках одночасно з Катедральним собором, як єдиний та цілісний архітектурний комплекс епохи пізнього бароко.
Як правило, у таких комплексах архітектурне оздоблення монастирських будівель за пишністю не поступалося фасадам храмів, до яких вони були прибудовані.
Це добре простежується в низці барокових ансамблів як в Україні, так і закордоном, зокрема в комплексі Собору Святого Юра у Львові (1744-1762), монастирі Василіян у Бучачі (1751-1771), цистерціанському абатстві в Любйонжі (Польща, роки перебудови в стилі бароко 1672-1698), базиліці у Велеграді (Чехія, 1681-1769), див. ілюстрації до допису.
Як бачимо, для монастирських корпусів цих комплексів характерне пишне оздоблення фасадів, мансардні поверхи з великою кількістю люкарн, барокові дахи із заломами.
"Однак з історичної іконографії видно, що фасади домініканського монастиря у Тернополі, на відміну від собору, не мали багатого архітектурного оздоблення. Чому так сталося? Бо виникли нові історичні умови, при яких ця традиція вже не могла бути реалізованою. Відповідь криється у різкій зміні політичної ситуації, що трапилася 1772 року, а саме - Першому поділі Речі Посполитої, за яким Східна Галичина відійшла до складу монархії Ґабсбургів. Тогочасні австрійські правителі - Марія-Терезія, її син Йозеф ІІ - проводили політику освіченого абсолютизму в дусі епохи Просвітництва, за яким роль та права церкви суттєво обмежувалися, а монастирські ордени, що не сприяють справі народної просвіти або допомоги хворим, скасовувалися. Таким чином, будівництво комплексу домініканського монастиря у Тернополі завершувалося за умов, коли католицька церква вже не мала таких сильних позицій, як при Речі Посполитій. Відомо, що нова австрійська влада розмістила в частині монастиря окружні урядові установи: поліцейську дільницю, окружну касу, школу і військовий склад. Все це не могло не відобразитися і на зовнішньому вигляді монастиря, який не набув такого пишного вигляду, якого, ймовірно, мав би мати, якби Тернопіль залишився у складі Речі Посполитої. Й справді: наведені вище приклади барокових ансамблів були завершені до 1772 року, а домініканський монастир у Тернополі - вже після", - зауважив пан Вербовецький.
У зв'язку зі зміною влади змінилася містобудівна ситуація. Будівлю монастиря заховали всередину кварталу, закривши її південний фасад будівлею Державної гімназії імені Вінцента Поля (1820-ті роки) та одноповерхових магазинів за проєктом В. Шахтера (1910 рік) з високохудожнім архітектурним опорядженням, узгодженим із бароковою стилістикою костелу.
Своїм якісним декором ці будівлі підтримували вишукану архітектуру Домініканського костелу та формували архітектурний образ північного фронту теперішньої вулиці Гетьмана Сагайдачного аж до руйнацій у 1944 році.
Будівлі ж монастиря була відведена другорядна роль.
У зв'язку з цим ні фасади, ні дахи монастиря не мали архітектурної виразності та презентабельності.
"Після руйнування середмістя радянськими військами будівлі, котрі затуляли собою монастир з боку вулиці Гетьмана Сагайдачного, були втрачені, саму вулицю було розширено влаштуванням пішохідної зони зі сквером. Радянським генпланом відбудови Тернополя не було передбачено відтворення втраченого історичного середовища та збереження його презентабельності. Попри це, на будівлі собору, що теж зазнала суттєвих руйнувань, були проведені ремонтно-реставраційні роботи, втім, невисокої якості (реставратори не відтворили купол та вежі у їх довоєнному вигляді). В будівлі монастиря було влаштовано обласний архів та здійснено її суттєве перепланування: влаштовано перегородки, закладено автентичні дверні прорізи. Окрім того, було змінено (понижено) висоту та форму даху тощо. Південний та східний фасади колишнього монастиря тепер стали візуально відкритими і мали б перейняти представницьку функцію фасадів знищених будівель гімназії та магазинів, котрі не були відновлені. Натомість фасади монастиря залишилися непоказними, спотвореними радянськими нашаруваннями - неавтентичними вікнами, закладеними дверними прорізами, зміненим дахом та опорядженням, характерним швидше для типових радянських будівель. Через це будівля монастиря є деградованою, не справляє враження пам'ятки архітектури та досі різко дисонує з навколишнім історичним середовищем, передусім - Катедральним собором, разом з яким формує єдиний комплекс", - написав архітектор.
За словами Юрія Вербовецького, таким чином, досі не вирішеними є дві містобудівні проблеми - комплекс колишнього костелу та монастиря домініканців не є цілісним та будівля колишнього монастиря дисонує в архітектурному образі вулиці Гетьмана Сагайдачного.
"Очевидно, що у зв'язку з поверненням будівлі монастиря церкві (тепер - УГКЦ), разом із пристосуванням приміщень до потреб нових власників пам'ятки назріла потреба зняти з неї нашарування радянського періоду, здійснити реставрацію та ревалоризацію у відповідності з кращим європейським досвідом та аналогами. Оскільки відновлення втраченої забудови з південного боку монастиря не передбачається, сучасна містобудівна ситуація вимагала надати фасаду та дахам монастиря презентабельного вигляду, який би відповідав вишуканості собору. Саме цим засобом і заплановано вирішити дві вищеназвані містобудівні проблеми, адже, з одного боку, буде витримана архітектурно-стилістична цілісність комплексу монастиря та собору, з іншого - буде покращено естетику північного фронту забудови вулиці Гетьмана Сагайдачного, а отже й цілісність та якість історичного середовища", - наголосив пан Вербовецький.
Як відзначив архітектор, при розробці даного проєкту враховувався світовий досвід та методики авторитетних науковців та реставраторів-практиків.
"В нашому випадку реставраційні, архітектурні та ремонтні роботи пов’язані з реабілітацією та пристосуванням пам'ятки до сучасних потреб. Заради надання фасаду презентабельного вигляду передбачаються заходи з ревалоризації деградованої пам'ятки - відтворення пілястр, баз, підвіконних карнизів, фронтону, віконної та дверної лиштви, вінчатого карнизу, влаштування мансардного поверху з люкарнами під покрівлею із заломом по аналогії з дахами барокових монастирів Галичини, Польщі, Чехії. Примітка: ревалоризація - це комплекс заходів, спрямованих на підвищення архітектурно-художньої цінності окремих будівель і споруд, їх комплексів, ансамблів, історичних центрів міст; ревалоризація широко застосовується в реставраційній світовій практиці. Надання дахам та фасадам будівлі колишнього монастиря барокових рис передбачене у комплексі з перспективною реставрацією купола та веж Катедрального собору. При цьому колористика фасадів монастиря відповідатиме колористиці фасадів собору. Ці рішення прийняті для того, щоб привести будівлю монастиря у відповідність з архітектурним образом собору, з яким вона утворює єдиний комплекс", - сказав архітектор.
У проекті передбачено передусім - зняття нашарувань радянського періоду (нехарактерна, неестетична низька покрівля, радянські вікна, тинькування), відновлення первісного планування приміщень (демонтаж перегородок, які поділяли зали зі склепіннями на комірки для потреб архіву; відновлення важливого обхідного коридору), відновлення закладених віконних, дверних прорізів, відновлення та реставрація склепінь, зміцнення несучих конструкцій, розкриття збережених камінів та розчищення та консервація існуючих лучкових перемичок замурованих прорізів у коридорах.
На світлинах нижче - план реставрації та історичні світлини Катедрального собору.
Нагадаємо, "Тернополяни" писали, що реставрація по-тернопільськи: на Катедральному соборі, який є пам'яткою архітектури, планують добудувати ще один поверх (фото).
