"Пізніше «плечі друзів» стали надійною фундаментальною опорою в боях та, навіть, непростому солдатському побуті. Хоча, якщо й були негаразди у побуті притаманні людині, дискомфорт нівелювався братським плечем", - розповідає, посміхаючись. - Після короткотривалої підготовки на початку квітня 2022 ми вже копали окопи, будували оборонні споруди для прикриття, освоювали гранатомети, кулемети та інші види стрілецької зброї на Харківщині. Пам’ятаю перші "прильоти"... вибухи та руйнації. І лише згодом почали розуміти, чим нижче знаходишся відносно рівня землі – тим менший рівень небезпеки для тебе".
За словами військового, вони з бійцями швидко стали дружнім та організованим взводом, а їхні друзі, які залишилися в тилу стали потужними волонтерами, які 24/7 на зв’язку та забезпечують їх усім необхідним, часто, роблячи неймовірне.
"З жовтня 2022-го аж до квітня 2023 року ми стояли на обороні Куп’янського напрямку. Був період, коли на досить великій ділянці фронту у нас був дуже обмежений в чисельності особовий склад. Там ми зрозуміли, що війна – це жах, смерть, бруд, холод, страх, мокрі ноги, небезпека та надзусилля. Ніякої романтики й пафосу. Рубіж ми втримали правда ціною надто дорогою. Багато Героїв віддали своє життя, чимало отримали поранення. Моє друге поранення теж було там. На жаль, туди, де немає української мови та церкви, приходить ворог — північний сусід, там завжди біди, розруха. Найгірше, що люди, не усвідомлюють, як вони допомагають ворогу – думають, що це не важливо. А це відбувається вже століттями", - констатує Богдан.
На запитання про те як він бачить українську перемогу, відповідає: «Ми їх ментально, стратегічно і духовно перемогли вже давно. Потрібно лише зафіксувати їхню поразку територіально».
