Це було його найдовше чергування, яке тривало 26 діб.
Медзаклад, у якому він працював, знаходився найближче до "Азовсталі". Поранених та травмованих почали привозити уже через кілька годин після нападу. З кожним днем їх кількість зростала, а травми ставали важчими. Жахливі наслідки бомбардувань шокували навіть досвідчених медиків, йдеться у матеріалі Тернопільської ОДА.
Попри це, Олексій Мудрий разом з колегами продовжували надавати допомогу. Вони працювали до повного знеструмлення лікарні та оголошення евакуації.
"Моя війна почалась о 5 ранку з дзвінка дружини, яка ридаючи просила мене покинути місто. Виїзд був відкритий до обіду 26 лютого, тож можливість втекти була. Але сталось так, як сталось. Я, як завжди, поснідав і поїхав на роботу у своє рідне ЛОР-відділення, на найдовше в житті чергування що тривало 26 діб", – пригадує медик.
Перший поранений до Олексія поступив 25 лютого. Це був молодий чоловік зі скальпованою раною лівої половини обличчя.
"Якби в мирному житті мені сказали, що я побачу повністю оголену половину черепа, ще й намагатимусь щось зробити з цим, я б не повірив. Чоловік вижив, але це було найлегше поранення, яке я бачив з початку повномасштабної війни. Далі постраждалих ставало все більше і більше, особливо після початку бомбардування міста. Тоді людей привозили по 30-40 за кілька годин", – розповідає лікар.
За словами Олексія, до перших днів березня ще було електропостачання, вода і зв’язок, але 3 березня все це зникло і півмільйонне місто занурилося в темряву. Всі медики працювали на межі можливостей. Загиблих перестали рахувати, коли їх кількість перевищила 200.
Запас медикаментів, бинтів, антисептиків, закінчився ще до 20 березня. Усе це лікарям доводилося діставати в найближчих аптеках. У той час бої вже велись дуже близько до лікарні. Дирекція медзакладу вирішила усіх евакуювати. Наступного дня більша частина персоналу була вимушена виїхати з міста на власному транспорті, забравши якомога більше людей. Дорога з лівого берега була одна – вздовж заводу "Азовсталь".
"Тільки при виїзді з Маріуполя, я зрозумів, що кількість загиблих явно перевищила 50 тисяч. Трупи лежали вздовж дороги, на дорозі, в згорілих машинах. Місто перетворилось на один великий цвинтар", – згадує Олексій.
Покинувши рідне місто, сім’я Мудрих знайшла прихисток на Тернопільщині. Зараз медик працює у Теребовлянській міській лікарні.
