Крук 25 років прожив за кордоном, у різних країнах, понад 20 з яких — у Нью-Йорку, пише 20 хвилин Тернопіль.
Часто відвідував Україну та не планував повертатися, мав власний невеличкий бізнес, виховував з дружиною двох доньок, був старостою парафії Української православної церкви, а ще займався волонтерською діяльністю. Теж поривався воювати ще з 14 року, та тоді доньки здобували освіту, навчання у штатах скрізь — платне, дружина сама б не впоралася.
Тепер, коли діти самостійні, не зміг по-іншому: «Як я з тим жити буду, якщо не допоможу?», — казав дружині. Вона ж підтримала його, а тепер зізнається, що тоді не думала, що війна так затягнеться.
Освіту Крук здобув у Санкт-Петербурзькому військовому училищі. Служив в Білорусі та в Баку (Нагірний Карабах). Після розпаду союзу вирішив звільнитися, бачачи, як москва використовує військових для придушень повстань. З часу звільнення до повномасштабного нападу росії минуло рівно 30 років.
"Знаючи, що можу допомогти професійно, повернувся в Україну, хоча, коли йшов, думав, що вже нічого не знаю, побоювався, що за ті роки усе забув, та й техніка, з якою працював раніше, була з 87-го року випуску, — ділиться військовий. — Але все пригадалося до дрібниць. Напрацювання, навички не зникають. Залізо — те ж саме, з нового — усе компютеризоване і зовсім інше ведення документації. Та усьому цьому можна навчитися. Жодних курсів не проходив, старші офіцери завантажили програми на планшети, все згадував та вдосконалювався".
Гаубиці у підрозділі — радянські, дивізіон Крука наразі не переозброїли. Самохідна артилерія зручніша, вважає офіцер, саме на такій він працював, коли служив 30 років тому, та каже, що тоді усіх готували універсальними солдатами, тому добре дають раду із тим, що мають.
"Якщо піде процес оновлення — вивчимося на нові, — додає військовий. — Стараємося придумувати свої хитрощі. Вчимося одні в одних. Щось пригадуємо з підручників, та більше допомагає практика. Дуже хороший в дивізіоні колектив — дружба, підтримка, жарти. Кожен має свою гідність, свій життєвий досвід. Це зовсім не те, що в армії колись. З одного боку це — складніше, з іншого — кожен чітко знає, що робить. Усі вмотивовані: прийшли — захищати свою землю".
Командир розповів, як Круку довелося керувати підрозділом під час обстрілів. Він зумів зберегти спокій, команда виконала місію — вразила у ціль, і хлопці вийшли у повному складі без поранень та втрат.
"Якщо кожен ставить собі завдання знищити хоча б одного ворога, то уже можемо сказати, що ми недарма сюди приїхали, ще трішки і перемога буде за нами", — відзначив командир.
