Воює, бо має чотирьох дітей і хоче, щоб вони жили у мирі, у вільній та незалежній Україні, пише 20 хвилин Тернопіль.
"Служити пішов у 18 років. Підписав контракт на три роки. Далі — вступив до Львівської академії сухопутних військ ім. Гетьмана Сагайдачного. Рік випуску — розпал повномасштабної війни. Навички вдосконалюю в Естонії — перекваліфіковуюся на новітнє озброєння. Прийняти відповідальність було чи не найважче — військового досвіду катма, усі підлеглі старші за віком. Відразу почали працювати дуже інтенсивно, навіть не було часу знайомитися. Однак із самого початку відчув згуртованість та підтримку. Накази виконують без заперечень, команди розуміють з півслова. Масово уражаються цілі. Росте авторитет. А далі – усе йде як по маслу. Перші результати роботи — знищені ворожі склади боєприпасів «БМ-21(град)» і самі установки, розбита колона із 12-ти танків і «бінго» — три танки одним пострілом", - пригадує військовий.
Найбільша максимальна стрільба артилерії, за словами командира, сягає 29 кілометрів. Точність влучання на відстані ілюструє вражаючими історіями.
"Ми працювали по штабу, наблизилися за менш як три кілометри від лінії розмежування. Це був перший виїзд з далекобійними снарядами, і дуже вдалий. Ми знищили той штаб. Вони не чекали такої точності. Також був випадок, коли міномети працювали по нашій піхоті. Ми з першого пострілу «знайшли» один міномет, з другого — другий, а потім ще з двох пострілів знищили їхній блок керування. По нас тоді працював «ураган». Хлопці спостережного пункту, які коригували, побачили чорний дим. Тобто, ми їх розбили практично навмання. Орки тоді лиш один раз стрельнули. За дві-три хвилини прилетіло по них. Вони точно не чекали такого повороту. То була відстань десь 28-29 кілометрів", - відзначає Олег.
Олег родом з Миколаєва, чоловік каже, що повномасштабна війна безжально торкнулася місця, де пройшли його дитячі роки.
"Маленьке село Зоря із населенням менше двох сотень людей на межі Херсонщини і Миколаївщини сьогодні зруйноване вщент. Виявляється, воно було для ворога стратегічним. Мого дому вже немає, немає і села, — з сумом ділиться Олег. — Це прохідна місцевість, зручна розв’язка на вихід до Миколаєва, до нього сунули чотири колони. Люди знали про це, евакуювалися. Я контактував з сусідами, однокласниками, спрямував їх до найближчої бригади ЗСУ, навчив як користуватися спеціальними додатками, розказав, які програми встановити, щоб вирахувати координати цілей. Вони організувалися і співпрацювали з військовими. Коригування допомогло, знищили ворожий наступ. Окупованим село було недовго. Але, на жаль, і не вціліло", - зізнається військовий.
У командира вдома чекають дружина та четверо дітей, найменшої - трьохмісячної дівчинки, військовий навіть не бачив.
Чоловік воює саме за свою сім'ю, бо відзначає, хто як не він.
