Starlink це глобальна супутникова система, яка забезпечує високошвидкісний широкосмуговий супутниковий доступ до Інтернету у місцях, де він ненадійний або недоступний.
До слова, Starlink — це платформа супутникового інтернету компанії SpaceX, яка належить американському бізнесмену Ілону Маску. Поки що вона розвивається: проєкт почали розробляти в 2015 році, тестові прототипи вивели на орбіту в лютому 2018 року, а першу групу із 60 супутників запустили у травні 2019-го. Зараз на орбіті вже майже дві тисячі супутників, а до 2027 року компанія планує запустити до космосу загалом 42 тисячі — й тоді, яка стверджує компанія, платформа прокриє майже всю планету інтернетом. Орієнтовна вартість проєкту — 20–30 мільярдів доларів США.
Хоча геомагнітні бурі та інші чинники іноді корегують плани Маска: наприклад, одна партія із 40 супутників майже одразу після запуску зійшла з орбіт через таку бурю та згорить в атмосфері протягом найближчого часу. Також у січні 2022 року стався збій у системі: протягом 90 хвилин доступ в інтернет був відсутній.
Супутник Starlink — це пласка панель вагою 295 кілограмів із чотирма антенами та сонячною батареєю, датчиком орієнтування за зірками, а також із двигунами, що працюють на криптоні, за допомогою яких супутник може маневрувати та обирати іншу орбіту. Starlink використовує систему стеження Міноборони США, аби супутники не врізалися в космічне сміття та не наближалися до інших станцій. На відміну від геостаціонарних супутників, Starlink не зависають над планетою, а мчать навколо неї з величезною швидкістю — приблизно 27 000 км/год. Зараз вони — найяскравіші об’єкти в небі, що трохи турбує астрономів: це може заважати спостереженням. Компанія пообіцяла виправити це, але поки що не зробила їх менш видимими.
Супутники перебувають на низькій навколоземній орбіті, приблизно у 550 кілометрах над поверхнею Землі, тому затримка сигналу майже непомітна — до 20 мілісекунд, на відміну від найближчих конкурентів, у яких сигнал може затримуватися на секунди. Із наземними станціями й терміналами користувачів зв’язок забезпечується Ка-антенами через радіодіапазони з частотою 12 ГГц, а між собою супутники взаємодіють на частоті понад 10 тисяч ГГц завдяки лазерному променю.
