Жінка на власній сторінці у Фейсбук написала про візит у Кенсінгтон - район наркоманів і наркоторгівлі у штаті Філадельфія, Америка.
"На другий день після приїзду нашої групи в Філадельфію, ми мали зустріч з Владикою Борисом Гудзяком і вечерю на парафії. Чи поїдете ви в Кенсінгтон? - запитала мене Mariana Karapinka. Я радісно погодилась, проводячи аналогію з Лондонським Кенсінгтоном. По моїй легковажній реакції Мар‘яна зрозуміла, що я не дуже розумію на що погоджуюсь. В кінці вечора нам пояснили, що Кенсінгтон - це район наркоманів і наркоторгівлі. Сестра Теодора опікується цими заблудшими душами і щотижня їздить до них, щоб запропонувати їжу і предмети першої необхідності", - написала Вікторія Колодій.
Охочих поїхати до наркоманів наступного дня виявилось 13 осіб.
"Ми мали інструктаж, суть якого полягала перш за все в тому, що сестра Теодора просила нас про повагу до нещасних, просила бути ввічливими, розуміючими і толерантними до будь- яких прохань, - відзначила Вікторія. - Це місце відвідують багато благодійників - приносять їжу, одяг, покривала і теплі напої взимку, прибирають, намагаються навернути і допомогти. Поруч чергують правоохоронці, які не втручаються в життя Кенсінгтона без зайвих потреб".
Існування району - негласна домовленість між містом і наркоманами та наркоторговцями - сидіть собі тихенько в гетто, не пхайтесь в місто, і ніхто вас не чіпатиме.
"Коли ми в‘їхали в Кенсінгтон, то ніби потрапили в трешовий фільм про небезпечні райони з зомбі. Брудно, відсутність бізнесів на перших поверхах, десь церати замість скла в вікнах, навколо брудні люди з виразками на шкірі. Асфальт вкритий шаром сміття і ковпачків від шприців. Наркомани різного віку і статі. Скручені навпіл тіла, які щойно вкололись. Зібрані групками люди - антисоціального вигляду і досить пристойні, що сидять, стоять, лежать, і як можуть спілкуються. Де-хто носить шприци за вухом, як олівці. Обмін грошей на білий порошок, введення дози відбувається просто в тебе на очах. Більшість худі, пересуваються повільно, ламано, як роботи, з пустими поглядами. Я бачила блідих з жовтим відтінком сидячих і лежачих людей, що виглядали мертвими", - зауважила Вікторія Колодій.
Українці привезли в Кенсінгтон - їжу.
"Ми підходили до наркоманів і пропонували їжу. Вони брали для себе і друзів, іноді просили замінити один сендвіч на інший, хоча всі набори були однакові. Солодкі вафлі, привезені з України, розійшлись дуже швидко - наркомани хочуть солодкого. До нас підходили люди-тіні і просили тільки солодку воду", - розповіла пані Вікторія.
Окремою групою на газоні, в туристичних наметах, живуть сім’ї наркоманів. Стоять дитячі візочки, є газові пальники для приготування їжі.
"Але дітей я не бачила. Я ходила між наметами і пропонувала санітарні набори.
- Що там? - запитав молодий чоловік - Зубна паста. - відповіла я
- Давай. Хоча в мене немає зубів, - відповів з посмішкою.
Потім з’явився інший чоловік і дуже наполегливо просив щось незрозуміле. На галас підійшов супроводжуючий нас отець з парафії і пояснив, що він просить ліки від передозування, якими часто забезпечують тутешніх наркоманів", - наголосила жінка.
Вікторія поділилася своїи емоціями після візиту у Кенсінгтон.
"Усвідомлення того, що коли ти не бачиш проблему, це не означає що її немає. Мабуть, в Україні вона така ж, тільки схована. Глибока повага до людей, які жертвують своє життя, допомагаючи викинутим безперспективним для суспільства людям абсолютно безкорисно, не чекаючи подяк ні з якого боку. Ці українці бачать очі Ісуса в очах загублених і як можуть допомагають тим, хто допомогти собі не хоче. Розуміння об’єму проблеми і бажання зрозуміти що робити, щоб люди не хотіли спробувати першу дозу. Радість від порівняння свого життя і своїх перспектив з існуванням персонажів, яких я бачила. Контрастність того, що відбувається - цими вулицями щодня хтось їздить на роботу, возить дітей до школи, а в сусідньому районі спокійно працюють модні кав‘ярні і ресторани", - підсумувала Вікторія Колодій.
Відео Андрій Федоренко.
