У 1945-му її,  20-річну юнку, арештували за доносом у зв’язках з бандерівським підпіллям.

Жінка відбувала покарання у Чортківській тюрмі.

Пані Стефанія згадує, що частину арештованих утримували в так званих каторжанських камерах, інших − у камерах смертників. Жінка згадує, як щоночі з камер смертників виводили юнаків та чоловіків на розстріл. Ніхто з приречених на смерть не просив помилування у катів, однак кожен, хто проходив коридором, називав своє ім’я та прізвище, казав, що йде на розстріл, і вигукував: «Слава Україні!» Герої вдавалися до такого кроку, щоб ті, кому пощастить вижити, розповіли родичам про їх долю. А ще запам’ятала Стефанія Василівна нелюдські умови в Чортківській тюрмі, на етапі у Харкові − скрізь в’язнів «доїдали» блохи і блощиці, тіло було скусане до крові.

Перший раз енкаведистам вдалося «вибити» з юної Стефи зізнання, проте на суді дівчина відмовилася від своїх свідчень, заявивши, що дала їх в результаті катувань. Тож її судили вдруге і засудили на 15 років таборів у Воркуті. Стефанія відбула у таборі 11 років і три місяці, працювала на шахті. Потім жила й працювала на поселенні. Попри усі труднощі в житті безправних каторжан були й світлі моменти, адже саме на спецпоселенні Стефа зустріла політв’язня, хлопця з Івано-Франківщини Карла Голинського, з яким поєднала долю, на поселенні у подружжя народилися син і донька.

"Ми, політв’язні, були дуже дружні, бо тільки об’єднавшись, могли дати відсіч кримінальникам-«уркам», − каже пані Стефанія. − Мені здається, що надійніших подруг і друзів, ніж ті, що випробувані спільними злигоднями, не буває".

Жінка досі, як найдорожчі реліквії зберігає світлини із заслання, з дарчими надписами і датами. Чорнила на старих фотографіях вицвіли від часу, а обличчя людей, більшості з яких уже нема в живих, залишилися такими  ж молодими і прекрасними. Гортаючи сторінки свого нелегкого життя, Стефанія Голинська ні про що не шкодує, бо завжди чинила по совісті, і як могла, боролася за незалежність України.

Днями, збаражчини відвідали велику патріотку України, члена ОУН з 1942 р., багаторічного політв’язня сталінських таборів, яка відбувала покарання у м. Воркута (Республіка Комі, РФ), збаражанку Голинську (Олещук) Стефанію Василівну. За її високий патріотизм, багаторічну боротьбу за Незалежність України, вагомий внесок у становлення Української держави, Голинську Стефанію Василівну нагороджено ГРАМОТОЮ Тернопільської обласної ради.