- Як виникла ідея поїхати в Францію? Чому саме ця країна?

-Я багато років планував поїхати кудись далеко і надовго. Мені у свій час це навіть пропонували зробити знайомі і колеги, коли помічали, що я вигораю на роботі (так, було і таке). У Францію я поїхав, тому що тут живе мій друг. Тобто було два приводи сюди приїхати - і самому відпочити, і друга відвідати.

- Як планував подорож квитки – житло?

- У Францію вирішив летіти літаком. До того я послугами авіації ніколи не користувався. Летів сам. Перед тим розпитав у своїх знайомих про особливості перельотів, бо ж я у тому був повний «нуль». Квитки забронював за два тижні до подорожі через інтернет, на сайті Австрійських авіаліній. Проживав у друга, тому за це нічого не платив. Хоча допомагав йому в побутових справах (пропилососити квартиру, сходити за продуктами).

- Які пригоди спіткали під час польоту?

- 1 вересня у львівському аеропорті реєструюся на рейс. Перевіряють наявність документів, в тому числі міжнародний ковідний сертифікат. Я маю і паперовий від сімейного лікаря, і електронний у додатку «Дія». Тут же здав свою валізу. Потім на другому поверсі був митний контроль і на завершення – паспортний. Весь процес зайняв десь хвилин 40. Заходжу в зал очікування вильотів. За півгодини до вильоту починається посадка. Ну, як починається - табло показує наш рейс, усі вистроїлись у чергу. Дівчата на виході очікують команду запускати у перонний рукав (висувний тунель, що приєднується до літака). Виліт має бути о 16:05. Час іде, а ми все стоїмо. А у мене ж часу на пересадку у Відні лише 50 хвилин! Аж о 15:57 розпочали запускати пасажирів у літак. Зрозуміло, що вилетіли із запізненням.

Так само спізнились у Відень. Причому наш літак подали не до терміналу - він став на відстійному майданчику, де на нас чекав летовищний автобус. Поки всі вийшли з літака, поки всі зайшли у автобус... Підвезли до терміналу. Всі бігом з автобуса, бо, виявляється, багато кому теж пересідати в інший літак. Я ж був переконаний, що перебуваю в транзитній зоні, що треба лише знайти свій наступний літак. Ага, вже. Виявляється, треба пройти паспортний і митний контроль. Ау, я лечу у Францію, а не в Австрію! Уже потім я з'ясував, що я в'їжджаю в Шенгенську зону, тому контроль саме тут. Окей, стою у довжелезній черзі, люди нервуються. Підходить моя черга. Перевіряють, ставлять штамп. Поверхом вище перевіряють речі.

- Встиг на літак?

- До відльоту 4 хвилини. Забігаю в термінал F. Із 37  гейтів шукаю той, де "припаркований" мій літак. Зрозуміло, що не встиг. І не тільки я. Мій літак вирушив від гейту F27. Підходжу в сервісний центр. Там 8 віконечок. Перед ними стоїть термінал і дівчина-помічниця. Не встиг їй пояснити, що сталося, як вона каже прикласти посадковий талон до сканера терміналу. Термінал видає типу чека з номером, за яким мене викличуть до конкретного віконця. Чекаю хвилин 5. Підходжу до віконця, як дівчина вже тримає для мене посадковий талон на наступний літак до Парижу! Обслуговування тривало 10 секунд.  І, до речі моя валіза, як мені сказали, залишилась у Відні, вона не полетіла без мене.

Кілька годин очікування на наступний літак минули швидко. Виходимо через гейт F06. Летовищний автобус хвилин 10 везе нас аеропортом до нашого літака. Полетіли. Приземлились. Тих самих 10 хвилин літак накатує по аеропорту імені Шарля де Голля до терміналу висадки пасажирів. Чесно, думав, що мої пригоди вже завершилися. А виявляється, усе ще попереду. Ще в Україні я запитував на стійці реєстрації, як я отримаю свою валізу в Парижі. Сказали, що відразу після паспортного контролю. Виходжу я такий з Аеробуса, натовпом ідемо через рукав, виходимо у величезний зал з так званими каруселями видачі багажу. Але каруселі не працюють, нікого біля них немає. Бачу, що люди йдуть далі, то ж я за ними. Усі поспішають на електричку до Парижа (аеропорт далеко за містом), година вже пізня (прилетіли о 22:30).

Але ж попереду, як мені казали, паспортний контроль. Натовп іде все далі і далі. Раптом всі починають спускатися на залізничні платформи (станція під терміналом). І тут до мене доходить, що ніякого паспортного і митного контролю немає. Починаю з'ясовувати, де я маю отримати свій багаж. У терміналі майже порожньо, більшість персоналу вже вдома після робочого дня. Поки набігався туди-сюди (термінал мега-величезний), минуло півгодини. Я маю повернутися до того гейту, звідки я вийшов з літака. Виявляється, я мав просто почекати у залі з каруселями, поки хтось туди прийде, запустить одну з них, щоб забрати валізу. Зрозуміло, що частина інших пасажирів, які мали багаж, так і зробили.

Але назад у той самий зал уже не зайти (двері автоматично відчиняються лише в одну сторону). Більше того, мене "порадували", що багажний сервіс уже не працює, "приходьте зранку". На годиннику поза північ, на метро не встигну. Залишаюсь на ніч в аеропорту. Не спав, періодично гуляв по терміналу, вивчаючи його "географію" . Зранку дзвоню за номером, який мені сказали. Ніхто не відповідає. Раптом попадається мені працівник багажного сервісу. Пояснюю йому ситуацію. Бере у мене посадкові талони, каже чекати. За дві хвилини виходить, каже: немає. Їду з аеропорту.

- Що сталося з багажем? Де ж його загубили?

- Ще під час польоту до Відня мені прийшов е-лист від Австрійських авіаліній з номером мого багажу. Згадую, що там написано, що робити, якщо багаж в кінцевому пункті не видали. Тисну на посилання. Це спеціальний сайт для подачі заявок щодо загублених валіз. Заповнюю її: вказую номер багажу, візуальний опис, номер і дату рейсу. Вказую, що заберу її особисто в аеропорті (є ще опція, що привезуть за бажаною адресою, але я відмовився, бо це могло затягнутися в часі). Система показує, що валізу шукають. Уже будучи в гостях, мені приходить е-мейл, що мою валізу знайшли і її відправляють у... Відень! "Просимо забрати в аеропорті призначення". Який Відень?! Я ж у Парижі!!! Заходжу ще раз на сайт відстеження статусу пошуку валізи. Пишу, що привезіть мені на таку-то адресу (якщо вони не розрізняють аеропорти). На третій день мені приходить черговий е-лист, що моя валіза в аеропорті імені Шарля де Голля. Їду туди. У багажному сервісі мене підвели до одного з віконець, де на мене вже очікувала моя неушкоджена валіза. Поставив підпис. Забрав. Алілуя.

- Тести, вакцинація. Чи перевіряють туристів у Франції?

- У Львові перед польотом під час реєстрації на рейс у мене перевіряли наявність ковід-сертифікату. Я показав паперовий від сімейного лікаря, все підійшло. При цьому у мене є ще цифровий міжнародний сертифікат у мобільному додатку «Дія». Під час паспортного контролю лише запитали наявність будь-якого документа, показувати не просили. Можливо інші пасажири показували його наявність. У Відні під час паспортного контролю так само лише запитали про наявність документа про вакцинацію чи тест. Можливо й тут мені «пощастило», що не попросили пред'явити. У Парижі по прильоту, ніякого контролю не було. У Франції дуже жорстко з карантинними обмеженнями. У громадських закладах (музеї, кафе) працівники своїми планшетами сканують QR-код на вашому телефоні, який підтверджує факт обох вакцинацій. Для цього у Франції існує спеціальний додаток «AntiCovid». Я собі його теж встановив. Після кількох маніпуляцій на телефоні система підтягнула мої дані з українського додатку «Дія»! Але найголовніше інше: я ще ні разу не показував QR-код через «AntiCovid», а тільки через «Дію». Все сканується, все працює.

- Перші враження від столиці Франції?

- Я знав куди їду, про Париж багато читав, дивився. Тому найбільше враження у мене був сам факт того, що я особисто туди прилетів і бачу все на власні очі, а не «мандрую» гугл-панорамами. Хоча вразила атмосфера міста, люди. Варто зазначити, що Франція ніколи не перебувала у складі чи під впливом СРСР, тому, як у країні західного блоку, тут за останнє століття виробилися своя ментальність і традиції у взаємодії в суспільстві.

Монмартр. Базиліка Сакре-Кер

- Що найбільше здивувало , можливо приголомшило у Франції?

- Уже згодом помітив, і це мене вразило, що у Парижі абсолютна більшість фасадів будівель не пофарбовані і декор – це не ліпнина. Це – обтесаний природний камінь з вирізьбленим декором. Також здивувало те, що навіть коли ти приїхав на околицю Парижа (саме місто без пригородів невелике, лише +/-9 км в діаметрі), то так само відчуваєш себе наче в центрі міста. Тут так само багато старих будинків, але вже трапляються й новіші. Але планування вулиць і характер забудови такий же, як у районі Лувру чи Ейфелевої вежі.

Модерністичний район міста Кретей, що на південний схід від Парижа

- Ціни – харчування, продукти? Французька кухня. Чи справді вона така витончена? Які страви пробував та які сподобалися і чому?

-  За розкіш треба платити. І парижани це успішно роблять. Ціни в Парижі у 3-5 разів вищі за тернопільські. Але є одне але: тут порції дуже великі. Тому навіть замовляючи традиційний для французів сніданок з омлетом – знайте, це вас триматиме досить довго. Наприклад, в одному ресторані на одному з так званих «бульварів маршалів», що на околиці Парижа, за 9 євро крім самого великого омлету там ще будуть картопля-фрі та багато листя салату.

- Чи користувався ти громадським транспортом у Франції. Що здивувало?

- Кілька слів про паризькі трамваї, які працюють на лінії Т3a/Т3b. Вагони 7-секційні, двосторонні. Зазор між платформою і входом у вагон буквально 3-4 см. Біля кожної дверки (входи з однією дверкою біля кабіни водія чи двома в інших секціях) збоку є валідатор електронного квитка. Таким чином сумарно у вагоні 28 валідаторів - по 14 з кожної сторони. Прикладаєш квиток - система фіксує поїздку. Посередині вагона навпроти входів є електронні компостери для разових квитків (на всі види транспорту на 1,5 год.). Приголомшили мене центральні пересадкові вузли. Наприклад, на «Шатле – ле Аль» перетинаються відразу п'ять ліній метро (М1, М4, М7, М11, М14) і три лінії приміських електричок (RER A, RER B, RER D). Усе – під землю в кілька рівнів. У Парижі 14 ліній метро. Перші 12 ліній були побудовані ще на початку половині ХХ століття – у 1900-1923 роках. Лінію М11 відкрили у 1835 році. Згодом старіші лінії А і В перейменували на М12 і М13. Наступну лінію метро, М14 відкрили аж у 1998 році.

Особливість усіх ліній паризького метрополітену, крім лінії М14, – невелика відстань між станціями, в середньому 500 метрів. Між кількома станціями взагалі менше 300 метрів. Мабуть у ті часи були інші стандарти та по-іншому уявлялися простір та відстань. Зрештою, місто у 9 кілометрів на початку XX століття вважалось дуже великим.

Приміські електрички проходять наскрізь через Париж, причому під землею, за містом – по наземних ділянках. Їздять вони часто. Всього ліній є п'ять, а за містом вони розгалужуються на ще кілька напрямків. Якщо взяти сам Париж, то до 14 ліній метро додайте ще 5 ліній RER. Єдине, що відстані між станціями RER значно більші, ніж у метрополітені. Відповідно, швидкості там більші, на деяких перегонах у тунелях – 100-120 км/год.

Найзавантаженішою лінією приміських електричок є RER A. Тут їздять 10-вагонні двоповерхові поїзди. Інтервал руху в години-пік, за моїми спостереженнями, 1 хвилина. Ви тільки уявіть собі: двоповерховий поїзд довжиною 220 метрів, швидкість у тунелях понад 100 км/год, інтервал руху – хвилина!

Т9 – найновіша трамвайна лінія столичного регіону Іль-де-Франс. Відкрита у квітні 2021 року

- Місцеві. Ставлення до туристів?

- Ставлення до туристів хороше. Ніде не стикався з якоюсь зверхністю чи агресію.

- Чи правда що Париж то місто бомжів і щурів?

- Можливо у доковідні часи бомжів і щурів справді було багато. Але коли я був, то бомжів було досить мало,а щурів за неповні три тижні бачив лише двічі, і то неподалік сміттєвих контейнерів. До речі, Париж досить чистий. Мабуть добре місто відмили за час карантину.

Краєвиди Парижа з Базиліки Сакре-Кер

- Враження від поїздки?

- Враження від поїздки такі, що коли я повернувся в Тернопіль, то відчуття, ніби я сюди приїхав ненадовго і потім знову в Париж. Я у столиці Франції був майже три тижні. Щодня відвідував нові місця. З іншої сторони, Париж настільки насичене місто, що в деякі дні доводилося брати собі відпочинок – їхав або ближче до природи, або гуляв по вже знайомих місцях.

Не менш цікаві міста-супутники. Якщо Париж вирізняється широкими вулицями і «наполеонівською» архітектурною, то за його адміністративними межами – типові європейські містечка з малоповерховю забудовою, вузькими вуличками, зі своїми центральними площами. Це міста Монруж, Малакофф, Венсенн, Іврі-сюр-Сен.

Побував я у модерністичному районі міста Кретей – з його футуристичними круглими будинками з масивними балконами-грибами.

Міста Курбевуа і Коломб знаходяться відразу за діловим районом Ла Дефанс. Тут краєвид більше схожий на американський: невеликі будинки вздовж вулиці – і величезні хмарочоси в кінці.

До речі, про сам Ла Дефанс. Це – діловий та фінансовий центр Франції. Знаходиться він на так званій «королівській вісі», що бере свій початок від Лувра, проходить через Арку на площі Каррузель, Тріумфальну арку. Завершується вісь сучасною Великою аркою Дефанс.

Район Ла Дефанс – повністю пішохідний. Усі машини, метро, електрички, трамваї в автобуси їздять під землею. Натомість зверху – величезний громадський простір з різноманітним озелененням, вуличними меблями та фонтанами.

У Парижі є все. Від минувшини і до сьогодення французьке суспільство сформувало свою культуру, менталітет, звички, взаємовідносини. Пересічному українцеві тут може бути дуже важко. Проте якщо ви все це приймаєте, то без проблем призвичаїтеся до тамтешнього життя. Головне – чого ти сам хочеш від життя. Хтось народився у Франції, а хтось свідомо туди переїхав.

Фото та відео зі сторінки Антона Марчевського у Фейсбук.