7 травня 1966 року стали на весільний рушник жителі Теребовлі Євдокія та Володимир Підперигори.

Їхнє комсомольське весілля згадують і рідні, і друзі, і колеги. Його відгуляли в актовій залі Теребовлянського райСТ, а через шість років молода подружня пара повінчалася у храмі.

Тоді ще Володя, молодий інженер-будівельник, у ті далекі від нас шістдесяті роки вже минулого століття часто заходив в теребовлянське кафе пообідати. Любив спостерігати за вродливою смуглявою дівчиною, яка тут працювала. А вона, як виявилося, приїхала у княже місто недавно аж із Хабарівського краю, де перебувала разом з родиною на засланні.

Майже два роки придивлявся хлопець до дівчини, а потім запропонував зустрічатися. Як жартує Євдокія, вона ще й досі не знає, що саме сподобалося їй у майбутньому чоловікові. Адже він говорив не багато, не висловлював напоказ свої почуття, проте завжди був ввічливим і акуратним. А свою любов доводив вчинками.

І так усі 55 років спільного подружнього життя.

Побудував хату, посадив сад, разом з дружиною народили, виховали, вивчили і поодружували двох дітей – сина Романа і дочку Наталю, трьох онуків дочекалися.

Сьогодні пан Володимир не сидить без діла: доглядає невеличку господарку, розводить бджіл, рибалить. Його вірна половинка – берегиня сімейного вогнища, завжди в усьому підтримувала, допомагала, вона ще й досі «бігає» біля чоловіка, готуючи, як і колись, різні смачні страви.

«Я роблю це з любов’ю, - каже пані Євдокія. – Щодня вигадую щось інше. Незважаючи на те, що і діти були маленькі, і у нас було багато роботи, завжди знала, що сніданок, обід і вечеря для чоловіка – мій святий обов’язок».

За матеріалами Теребовляської газети "Воля".