Микола зустрів кохану в день, який десантник називає «другим днем народження». Він міг загинути, але доля розпорядилась інакше.
Вперше на фронт Микола Казюк відправився у серпні 2014 – в період, коли тривали активні бойові дії. Він поїхав на ротацію до Луганського аеропорту, але коли підрозділ прибув у район проведення Антитерористичної операції, його бойові побратими з десантно-штурмової бригади якраз із боями проривалися з оточення та виходили з летовища.
Саме тоді він служив у штурмовій роті. Тому разом із товаришами частенько був у розвіддозорах, робив вилазки. Після завдання десантники поверталися до базового табору у Лисичанську. Там можна було трошки перепочити, привести себе до ладу та спланувати наступне завдання.
Якось тернополянин був у розвіддозорі. Коли його група перетинала відкриту місцевість почався обстріл ворожої реактивної артилерії. Усі попадали на землю, а снаряди від «Градів» у шаховому порядку лягали зовсім поруч. Один із снарядів впав за декілька сантиметрів від десантника, забився в землю і завдяки щасливому випадку не розірвався, а присипав глиною і досить сильно оглушив його.
Тоді бойові побратими кинулися натовцю на допомогу — вони витягнули товариша та швидко рушили назад, адже обстріл продовжувався. Цього дня Микола і познайомився з майбутньою дружиною.
« Вона з подругами стояла поблизу того місця у Лисичанську, куди ми повернулися після обстрілу. Підійшла до мене такого обпаленого, переляканого, ще під ефектом обстрілу і почала витирати серветками, обіймати, цілувати і заспокоювати. Ми познайомилися і потоваришували. Відтоді, коли була можливість, то обов’язково зустрічалися з Танею», – розповідає Микола Казюк.
Вже в середині грудня того року десантників готувався до ротації і боєць й мав повертатися додому. Тоді він не знав, у яку місцевість його направлять наступного разу, тож вирішив діяти.
«Ми зустрілися з Танею і я запросив приїхати до себе в гості на новорічно-різдвяні свята. Вона погодилася», — каже ветеран АТО.
Цього часу було достатньо, щоб зрозуміти, що далі один без одного вони вже жити не можуть. запропонував Тані руку та серце і невдовзі молодята побралися. Зараз пара виховує донечку і дякує долі за ту зустріч у Лисичанську під звуки «Граду», що раз і назавжди змінила їхнє життя.
«Мене не лякали нічні вибухи і бомбосховища. Мені було страшно за мого Миколу, який воював. І тепер, у спокійному житті, я навчилася цінувати цю тишу і завдячую цим саме йому. З моїм чоловіком я побачила поєднання сили війни і кохання», – зізнається дружина десантника Тетяна.
за мат. "Армія Inform"
