"Луб'янки... Як і в будь якій справі, суб'єктивний фактор часто має вирішальне значення. В найближчих планах не було ревізування вже написаного про ці, достатньо відомі, поважні і патріотичні населені пункти коло Збаража. Тим більше, що це, дійсно, грунтовні і відповідальні напрацювання місцевих краєзнавців (М. Тверда, 2014 ) та спогади місцевих жителів (І. Лисогір та Д. Атаманець) у тематичних емігрантських виданнях ("Збаражчина…", 1980, 1967). Новий та новітній період історії обох Луб'янок в другому томі "Тернопільщини…" лаконічно підсумував мій товариш (сподіваюся, не тільки на фб) Віктор Уніят. Але, спілкування з вихідцями з цього чарівного краю таки, врешті, спонукали мене взятися за перо! По-друге, зовсім не орієнтуватися в історії цього регіону не дуже то личить, - написав Руслан Підставка, науковець. - Отже! Як і більшість сіл Збаражчини, Луб'янки згадані в уділі Василя Васильовича князя Збаразького у Акті поділу 09.07.1463 р., але в однині і як - "ЛАбянка". Підтримана, практично, усіма дослідниками версія про те, що назва села походить від слова "луб" (пол. – łyko; нижня частина кори певних рослин (липа, береза, в'яз)), з вище наведеною руською протоназвою, м'яко кажучи, не дуже в'яжеться. Корінь слова, все-таки, - "лаб"! Наведену В. Уніятом, наступну дату 1564 р. нам віднайти не вдалося, оскільки, невідомо, що це за документ, а от в 1629 р. у володінні князя Єжи Збаразького уже перебувають ЛУБ'янки і то не одні, а двоє: НИЖНІ (53 дими, понад 300 осіб) та ГІРНІ (відповідно, 30 і 180). Частини топонімів Верхні, Нижні, Вищі, Нижчі, Дольні, Гірні, як правило, відображають геоморфологічні особливості розташування населених пунктів відносно рівня Балтійського моря. Далі, Луб'янки Гурні і Нижні 15 листопада 1636 р. після смерті "останнього" Збаразького і його племінника Януша Вишневецького перепали дружині останнього – Євгенії-Катерині (з дому Тишкевич), а в 1661 р. – уже остаточно в її сина Дмитра-Єжи (на той час – белзького воєводи). Логічно припустити (близькість до Збаража – суттєвий фактор), що далі в історії Луб'янок наступив "потоцький період", а вже після продажу Збаража князеві Єжену де Лінь у 1840 р., Луб'янки, мабуть, купили Грабовські (досі не відомі власники), адже, Марія Грабовська, як придане, "внесла в дім" свого чоловіка Юліуша графа Стадніцького серед інших маєтків і "dobra Lubianki Wyższe i Niższe w obwodzie tarnopolskim". До слова, в Національному архіві в Кельцах (РП) знаходяться "Akta Stadnickich i Grabowskich z Osmolic", де є два унікальні інвентарі що стосуються Луб'янок, а саме: "Inwentarz majątku pozostałego po zmarłej Marii Stadnickiej maj. Łubianki (1848)" та "Inwentarz ekonomiczny dóbr ziemskich Łubianki Wyższe i Niższe (1849-1850)". Думаю, що для місцевих краєзнавців – це безцінні матеріали середини ХІХ ст".

За словами науковця, що стосується міжвоєнного періоду, то "Загальна харктеристика Збаразького повіту" (машинопис, ДАТО) найбільшим землевласником Н. Луб'янок вказує др. Леопольда Бубера, який володів 897 моргами поля, двома крамницями, корчмою, а його брат Освальд у Вищих мав 689 моргів. Вся родина (в т.ч. і сестри Ельза і Марта) зазначена у співчутті за померлим батьком Максом Бубером (†03.08.1896 р.). Та ж "Характеристика…" в Н. Луб'янках фіксує паровий млин Антонія Голода (6 постійних працівників), водяний – Петра Диновського (6) і гуральня (2 постійних і 7 сезонних працівників).

"Стосовно Свято-Покровської церкви в Н. Луб'янках, то вона (за Д. Атаманцем) була вимурувана у 1868 р., але на цьому місці вже в 1778-1782 рр. вже знаходився дерев'яний храм (імовірно, під таким же титулом). Вищелуб'янецька церква "Різдва Пресвятої Богородиці" (за О. Мандриком) будувалася в період 1871-1879 рр. "під патронатом графа Станіслава Стадницького та вельможі Епіда Вепберга". Про графа вже йшлося вище, а от, хто такий "Епід Вепберг" – не знає навіть Google. Спірітичний сеанс робити не будемо, та й один "інкогніто" в пості – це, навіть, трохи інтригуюче! Ще одним цікавим фактом міжвоєнних Луб'янок є те, що поряд з Саламоном, Каролем і Максом Буберами на Вищих Луб'янках, власником Нижчих є Тадеуш Федорович, родинні зв'язки якого з черниховецькими Федоровичами ще потрібно встановити., - наголосив Руслан Підставка. - Згадуючи всіх цих графів, магнатів, докторів потрібно пам'ятати, що це РЕАЛЬНІ, колись ЖИВІ ЛЮДИ, зі своїми характерами, трагедіями, коханнями, досягеннями і промахами. І, якщо пропустити їх долі через себе, то повірте, що історія краю сприйматиметься набагато цікавіше".