Пані Лілія - завідувачка кафедрою первинної медико-санітарної допомоги та загальної практики-сімейної медицини ТДМУ. Всю свою викладацьку діяльність Лілія Бабінець пропрацювала у нашому університеті. Обіймала посаду проректора.

На сьогодні її передвиборча програма на посаду ректора визнається однією з кращих, адже написана за участю всього професорсько-викладацького, студентського та технічного колективів.

- Мій крок щодо висунення своєї кандидатури – абсолютно не жіночий, він чоловічий, - розповіла у коментарі "Тернополянам" Лілія Бабінець. - Але, разом з тим, я знаю, що усі мої опоненти  високопрофесійні люди, яких я поважаю, у них висунуті теж пристойні програми. Але, коли я думала, чому я дійсно наважилась піти на такий відповідальний крок, то зрозуміла, що ніхто із претендентів (і це я кажу не з метою їх дискредитації), не має власної доброї волі провести необхідні реформації. Всі вони є досвідченими фахівцями своєї справи, але не мають рішучості провести радикальні зміни в бік демократизації університету, як цього прагне його колектив та й наше суспільство в цілому. Я зі всіма ними готова до конструктивної співпраці заради досягнення позитивного результату.

У системі медичних ВУЗів, наприклад, ректором національного університету ім. Богомольця стала Катерина Миколаївна Амосова – дочка знаного хірурга, сама ж за професією вона кардіолог. По перших її кроках бачимо, що у неї все прекрасно виходить. А ще я часто навожу приклад, що от наприкінці минулого року покійний вже Леонід Якимович Ковальчук направив мене разом із доцентом кафедри Боцюк Наталією Євгенівною на стажування в Словаччину у м.Братиславу  для вивчення системи післядипломної освіти у цій країні та взаємозв’язку навчального процесу із практичною медициною, зокрема її первинною ланкою – сімейною медициною. Ми потрапили у словацький медичний університет, де ректором – прекрасна жінка Дана Форкашова, яка розпочинала свою кар’єру медсестрою, після чого стала деканом медсестринського факультету, захистила дисертацію і вже потім очолила й сам виш. У цьому університеті панує абсолютно нормальна і спокійна атмосфера – в адмінчастині там неможливо побачити зайвих людей, тобто всі працюють на своїх місцях, не влаштовують імітацію бурхливої адміністративної роботи. Шумно там було хіба що на перерві у їдальні. Звернула увагу, що в одній черзі стояли ректор, декан і студенти, останні ж вперед ректора не пропускали – це звичайні демократичні відносини.

Ми з цією жінкою-ректором мали прекрасне спілкування і таке було неприховане відчуття, що вона для цього навчального закладу наче мама. Про кожного викладача вона говорила з гордістю, про своїх студентів – із захопленням. Якщо оцінити матеріальну базу, то я б не  сказала, що наш університет сильно відстає від словацького, бо є й набагато престижніші заклади в Європі, а Словаччина поки що небагата країна. Але словаки оптимісти щодо розвитку своєї держави і університету зокрема. У плані реформацій у них є чому повчитися – там немає таких помпезних ремонтів, але, натомість, там є хороше сучасне медичне обладнання, стоять звичайні столи, але є новітня апаратура.

Тож я не бачу в тому, що ректором університету може стати жінка, нічого дивного. Навпаки, при такому керівництві додасться щось материнське і тепле, зформуються справжні людські цінності – доброта, вірність, правдивість, відсутність лицемірства, а все це – запорука успіху, адже, на мою думку, навіть події, що сколихнули і розбудили Україну наприкінці 2013-го року були наслідком, насамперед, лицемірства та адміністративного тиску у всіх галузях. І зараз ми у нашому університеті стоїмо перед викликом – перебороти його… тоді у нас поетапно вийде й втілити у життя всі намічені реформи.