Про це розповіла дослідниця Тетяна Федорів.

«Коли ти працюєш з єврейськими надгробками, то робиш те, що описує у своєму вірші «Межі» Юрко Іздрик. Ти позначаєш неназвані речі, називаєш людей без імені і складаєш у пазли означення та імена. Та це стосується не лише цвинтарів. Зазвичай, складається так, що з кладовища усе починається і ніколи тут не завершується. Цвинтар є неймовірним джерелом знань та фактів про життя єврейської громади, яку намагалися стерти. Стерти не лише людей, вбивства яких під час Голокосту набули промислових масштабів та здійснювалися за чітко відлагодженим механізмом. А також стерти будь які сліди та знаки, які б вказували на те, що третину чи навіть половину жителів містечка чи міста складали євреї. Слово «стерти» надзвичайно «пасує» для того, аби описати весь шлях забуття тривалістю у вісім десятків років. Коли тобі не дуже пощастило, і твоє містечко оминалося майже всіма дослідниками єврейської історії, то справді робота у цій царині нагадує складання пазлів, - зазначила Тетяна Федорів. – Ці дані, дуже конкретні, і можна відшукати на єврейському кладовищі. Однак, тут є своя дуже суттєва перешкода – іврит, мова котрою написані епітафії. Але, при непоборному бажанні, усього можна навчитися».