"1869 рік. Міська громада і акціонерне товариство підписали контракт купівлі-продажу. І вже у червні розпочалося будівництво магістралі, вокзалу і допоміжних станційних споруд. Керував роботою досвідчений фахівець, інженер Зигмунд Ріхтман. Зранку і до заходу сонця возили рейси, шпали, щебінь, камінь. Тривали будівельні роботи півтора року, - розповіла Людмила Тодоренко, старший науковий співробітник ТОКМ. - І от 12 грудня 1870 року на новозбудований вокзал (тоді його називали «двірець») прибув поїзд з приймальною комісією. Усе оглянули, детально перевірили, і через десять днів в урочистій обстановці було відкрито відрізок державної залізниці з Тернополя до Золочева. На святкові заходи дирекція виділила 1000 золотих ринських. Протяжність лінії становила 64 км 43 м. Гостинно відчинив у цей день свої двері і залізничний вокзал". 

За словами пані Людмили, з кожним днем зростав обсяг пасажирських перевезень. І згодом виникла необхідність у більшому приміщенні вокзалу. За три роки його частково розширили. А вже восени 1903 року розпочалось будівництво нового вокзалу, до якого були залучені тернопільські будівельники. Новобудова зводилася у стилі віденського сецесіону. Проект розробило технічне бюро Міністерства залізниць у Відні під керівництвом Баудіша. Спочатку спорудили праве крило новобудови. І вже весною 1905 року там запрацювали каси, зали очікування, ресторан. Саме в ресторані розважав відвідувачів військовий оркестр.

"Продовжувалось будівництво до кінця літа 1906 року. Складалася споруда з центральної і двох бічних частин. Фронтальну сторону її оздоблювало велике кругле дзеркальне вікно, поверхня якого становила 65 квадратних метрів. А металеві конструкції до нього виконала місцева фірма «Роговський-Гловінський-Асенько». Водогін та центральне опалення облаштувала фірма Зелєнєвського з польського міста Кракова. Освітлювався вокзал спочатку власною динамо-машиною, яку згодом замінили потужні дугові лампи, що кріпилися на високих щоглах. Взагальному на новобудову було витрачено 300 тисяч корон, - розповіла пані Людмила. - У серпні 1906 року тернополяни і гості міста мали змогу користуватися послугами новозбудованого вокзалу. Зокрема тут доволі часто можна було побачити групи туристів, для яких організовувало екскурсії містом бюро подорожей «Орбіс». Надавав прихисток Тернопільський вокзал також емігрантам, які під охороною жандармів днями і ночами чекали дозволу на виїзд. А під час Першої світової війни через вокзал переходили вояки і полонені".

На привокзальному майдані подорожуючі мали змогу замовити для себе дрожку або таксі. Поїздка дрожкою у межах міста становила два злотих з багажем, а без нього – один злотий. Також тут були розташовані різноманітні службові приміщення, склади. За порядком слідкував постерунок (залізнична поліція).

В 1944 році у ході запеклих боїв Тернопільський залізничний вокзал був майже вщент зруйнований. А відбудовувати його почали аж у повоєнний час, коли місто піднімалося з руїн.Оглянувши руїни вокзалу, проектанти дійшли до висновку, що при будівництві нової споруди можна буде використати вцілілий фундамент і підвальне приміщення. Було прикладено тернопільськими будівельниками багато зусиль, щоб 16 листопада 1952 року знову запрацював вокзал. Відразу відновився рух поїздів, які з вокзалу курсували на Київ, Львів, Москву, Станіслав, Шепетівку та інші міста. Одночасно реконструювали і привокзальну площу, до якої був приєднаний пішохідний міст, збудований у 1960 році.

"Майже півстоліття Тернопільський вокзал гостинно приймав під своїм дахом подорожуючих. За цей час було відкрито багато нових маршрутів у різні напрямки. Збільшився потік пасажирів. З’явилася необхідність створення більшого комфорту для них. Та і час не пошкодував зусиль, щоб залишити свої відмітки на піввіковій будівлі, - наголошує Людмила Тодоренко. - І ось 28 грудня 1999 року для тернополян і гостей міста відчинив двері реконструйований вокзал. Усіх присутніх приємно вразив його новий антураж.І хоча не раз доводилося цій споруді бути зруйнованою, але вона подібно феніксу стрясала з себе попіл минувшини і велично займала своє почесне місце в архітектурному ансамблі м. Тернополя. Це – наша гордість, наша історія".