Нагороду, під час вшанування 158-річниці перепоховання Кобзаря, вручив пану Ігорю голова облдержадміністрації Степан Барна.

Цього тижня п.Олещуку виповнилося 88 років.

У віці 17 років, за співпрацю з українським підпіллям,  його заарештували більшовики й кинули до Збаразької в'язниці, пізніше перевели в Тернопільський слідчий ізолятор.

22 листопада 1948 військовий трибунал Прикарпатського військового округу засудив Ігоря Олещука на 25 років таборів суворого режиму; покарання відбував на шахтах Воркути. Молодий політв'язень потрапив в оточення української інтелігенції.

В таборі не вистачало медичних працівників, а знаючи латину за 8 місяців вивчився на медбрата і почав працювати фельдшером у травмпункті в шахті. Надавав першу медичну допомогу пораненим в'язням-шахтарям. У 1954 році, після смерті Сталіна, судова комісія зменшила термін покарання Ігоря Олещука до 8 років, а оскільки він мав кілька так званих трудових заліків, виконавши 150 % робочого плану, то звільнений у грудні 1955.

Під час дисидентського руху Ігор Олещук приєднавшись до лав нових борців за свободу, підтримував контакти з Ігорем та Олегом Ґеретами, Миколою Литвином та іншими місцевими дисидентами.

Член НРУ (1989), від 1994 — член Ради Конгресу української інтелігенцїі, член ради Тернопільського обласного товариства «Меморіал», 2000—2002 — його голова; від 2003 — голова комісії Тернопільської обласної ради з питань поновлення прав реабілітованих.

Часто проводить екскурсії, виступає з лекціями у школах, вишах, військових частинах.

До його заслуг належить і реконструкція семи могил січових стрільців на Микулинецькому цвинтарі, а також будівництвом пам'ятної стели на фасаді будинку, що на вулиці Коперника, 1.

Фото прес-служби ОДА