«При плануванні програм і передач на цей день рекомендуємо керуватися Правилами ведення мовлення на теле- і радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам’яті», - пояснили в Національній раді з питань телебачення і радіомовлення.

5 вересня 1918 року радянський уряд ухвалив Декрет про червоний терор, який ставив завдання боротьби з контрреволюцією, спекуляцією й злочинами за посадою шляхом ізолювання «класових ворогів» у концентраційних таборах і фізичного знищення «всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів».

Цей документ лише закріпив політику, до якої з самого початку вдавалася більшовистська влада.

Були створені робочі й селянські революційні трибунали, Надзвичайна комісія із боротьби з контрреволюцією й саботажем. Вони наділялися широкими повноваженнями для боротьби з «контрреволюціонерами». Із вуст керівництва держави звучали постійні заклики щодо необхідності посилити терор і вбивства «підлих змовників проти влади робітничого класу й найбіднішого селянства».

Жертвами політики «червоного терору» ставали не тільки люди, які обіймали більш-менш високе становище у суспільстві – професори, лікарі, інженери, партійні лідери, колишні високі чиновники, генерали, найвищі духовні особи, представники купецтва й аристократії, а й прості ремісники і селяни.

За різними даними, упродовж 1918 – 1919 років було знищено від кількох тисяч до понад  півтора мільйона осіб.

На території України червоний терор розпочався у січні 1918 року із вторгненням загонів Муравйова. Він під час і після штурму Києва влаштував у місті різанину. Із цього часу насильство і терор стали основними методами утвердження в Україні радянської влади.

Офіційно червоний терор був припинений 6 листопада 1918 року, однак насправді тривав і надалі – після проголошення НЕПу, у 30-і, 40-і, 60-і й навіть недалекі 80-і роки, тільки його методи ставали більш селективними і рафінованими порівняно з попередніми часами.