Талановитий чоловік ножиком вистругує невеличку дерев’яну паличку, аби та мала гострий кінець. Ось останній робочий інструмент у пана Юрія зроблено і майстер готується сідати до столу. Аж ні, ще не всі потрібні для роботи матеріали зібрав. Умілець ретельно вишукує серед ярмаркового столу міцну нитку, якою розрізатиме глину. Ось чоловік відшукав останній елемент – невеличку цупку мотузку – і можна братися за ліплення.

Великий шмат глини майстер вправно розкроює на менші частинки та подає своїм учням. Перед тим чоловік просить кожного учасника майстер-класу добре змочити руки за допомогою просякнутої водою губки, аби не пересушити глину. І починає поступово розминати свій шматок. Люди уважно слухають вказівки наставника і собі дещо несміливо починають м’яти глину, перетворюючи її на щоразу тоншу пластинку.

За декілька хвилин Юрій Іщук вже тримає в руках глиняний листок-форму, дещо схожу на шапочку від гриба, проте більш овальну. Тоді умілиць переводить погляд на учнів – оцінює, чи у всіх грибок – майбутній вареник-свищик – вийшов таким, як треба. До пані поруч звертається: «У вас глина пересохла, тож краще добре намочіть руки та розімніть знову глину, аби вдався виріб».

Потім починається новий етап чаклування над породою. Пан Юрій помалу зліплює докупи протилежні кінчики овалу, формуючи вареника. Ретельно вирівнює краї виробу і гострою дерев’яною паличкою пророблює у формі два отвори – аби свистів. Ось готового вареника-свищика вже можна і випалювати ставити.

— Глина – матеріал, з яким я працюю постійно. Виготовляю з неї різноманітні форми – переважно  посуд, іграшки. Робота над виробами цікава тим, що на початку ти не знаєш, яким буде кінцевий продукт. От берешся за маленького глека, проте починаєш фантазувати і вже ліпиш щось інше, відходячи від попереднього задуму. Таким чином невеличка робота за лічені хвилини може перерости у велику форму, — розповів Юрій Іщук.

Чоловік підмітив, що працює у Тернопільській художній школі, де також навчає молодь працювати із глиною.