Кожна лялька майстринь з Тернопільщини є по-своєму особливою, адже жінки вклали у свої вироби не тільки старання, терпіння, але й теплоту, любов, пошану до давнього родинного оберегу. Над ляльками майстрині спільно та поодиноко працювали протягом 3-4-х місяців. Вироби мисткинь неабияк привабили відвідувачів, адже кожну ляльку умілиці виготовляли дбайливо, ретельно підбираючи до свого виробу тканину під одяг та узори. А убрання диво-мотанок майстрині прикрасили не лише традиційною вишивкою – хрестиком, але й давніми вишиваннями.

Про символіку української ляльки-мотанки, її особливості залежно від того, до якого регіону приурочений виріб, розповіла кореспондентці «Тернополян» одна із авторок експозиції, учасниця творчого об'єднання «Берегиня»  Надія Луцишин, яка кілька місяців працювала над виготовленням п’ятьох експозиційних ляльок-мотанок.

— Пані Надіє, бачу з-під ваших рук вийшла велика лялькова сім’я. У вас одразу виник задум виготовити ляльку-матір, батька, дочку, та ще й дідуся й бабусю?

— Після того, як я зробила дівчину-ляльку, мені захотілося виготовити для неї і хлопця, що би вдало доповнило мою композицію. Після того, як у мене була вже пара, захотілося довершити цей образ лялькою-дівчинкою. Таким чином у мене згодом з’явилася повноцінна сім’я – батько, мати й дитина. Та на цьому я не зупинилася і доробила ще й дідуся і бабусю. Зараз планую зробити ще одну пару – діда та бабу, аби показати, наскільки багатою є українська родина.

— Якщо не помилюсь, одяг ваших витворів вказує на те, що ляльки приурочені до Тернопільщини?

— Ціла моя лялькова родина справді відноситься до Тернопільщини. Одяг моїх лялечок прикрашений борщівською вишиванкою і вишитий давнім шиттям – верхоплутом, обрамлений різними видами мереження. При цьому, всі узори й убрання я робила вручну, тож одежа моїх іграшок не має жодного машинного шва.

— Вишивка – це головна особливість, яка відрізняє ляльок-мотанок різних регіонів?

— Залежно від того, до якого регіону належить лялька-мотанка, іграшка різниться від іншої насамперед одягом, кольором та узорами, які устеляють одежу. Наприклад, для Харківщини характерний мотив вишивки — «Дерево життя». А на Чернігівщині геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Щодро нашої області, то в більшості районів Тернопільщини майстрині віддавали перевагу геометричним узорам. Особливими є знані на всю Україну борщівські вишиванки, в яких дуже переважає чорний колір. Однак ми не можемо стверджувати, що борщівська вишивка є особливою лише завдяки чорному кольору. Для Борщева характерними є й «червонянки», у які одягалися дівчата до заміжжя. Любили борщів’яни одягатися й у квітчасті вишиванки.

— Мені колись народна майстриня з Тернопільщини Алла Шушкевич розповідала, що ляльки-мотанки нині вже втратили значення оберегу, а є лише іграшками. А ви погодитеся з цим?

— Попри те, що на сьогоднішній день ляльки-мотанки дещо втратили свою надприродну здатність, вони не перестали бути для мене оберегом. Якщо подивитися на кожну представлену нині на виставці ляльку, можна побачити, наскільки та є особливою. Це тому, що авторка ляльки вклала у свій витвір не тільки майстерність, але й часточку душі, збагатила виріб своєю любов’ю. Здається, що всяка лялечка має свій характер, який передався їй через руки майстрині. Не даремно в народі кажуть, що лялька-мотанка символізує продовження роду.

— Чула, що ляльку-мотанку нині не важко придбати. А чи змогли би ви продати свої вироби?

— Кожна мотанка для мене є цінною, тому я б нізащо не змогла передати свій виріб у чужі руки. В мене вдома лялькова сім’я стоїть у спеціальній місткій скрині, а виймаю я народні ляльки лише на великі свята. Наприклад, мій родинний оберіг красуватиме кімнату на Святвечір, коли на столі стоятиме дідух та солома.

— Наостанок спитаю, чи потрібно витрачатися на дорогі матеріали для того, щоб своїми руками виготовити гарну ляльку-мотанку?

— Для того, аби виготовити пригідну ляльку, не потрібно купувати якісь дорогі матерії, адже для роботи згодяться і підручні матеріали. Уміла майстриня доповнить світлу тканину гарним узором та цікаво одягне іграшку. От коли робила лялькову сім’ю, то залишки тканини з одного виробу я не викидала, а застосовувала в оформленні іншого свого виробу. А виготовляла свої витвори частково із ношеного одягу чоловіка, сина, що має для мене символічне значення. Таким способом передається щось від членів власної родини до виробу, що спонукає ще більше любити свій витвір.