Сьогодні на будинку, де жив український герой (вул. Крушельницької, 51), було освячено меморіальну дошку з чорного граніту. Гроші на неї зібрали друзі загиблого воїна з ЦК «Азов». Відкривали її на фасаді багатоповерхового будинку з молебнем та покладанням квітів. 

- Останні слова, які я почув від Андрія – він обіцяв, що пройде бойовий вишкіл і навчатиме тут своїх побратимів-патріотів. Але побувши там він говорив, що вже не може залишити хлопців. Казав: «Якщо я піду – за мною підуть і інші». Андрія ж нема вже більше року, а патріотів все менше й менше. Ми маємо пам’ятати, що захищати Батьківщину повинні усі. Кожен повинен бути тим світляком, яким був Андрій і тоді ніякий ворог нас не здолає, - сказав під час відкриття меморіалу друг загиблого бійця з УНСО Володимир «Вовчара».

Троюрідний брат «Світляка» Володимир зараз працює начальником штабу цивільного корпусу «Азов» в Тернополі. Додає, що позивний Андрію дали через його завжди сяючу посмішку та простоту душі, яку помічали усі.

- Він подзвонив мені, коли вже був там. Я зрозумів, що сказане ним «а я на морі» - жарт, він просто не хотів зізнаватись рідним про те, що відправився на Донбас, - пригадує Володимир. – Загинув Андрій під час виконання завдання – йшов з іншими двома побратимами в розвідку боєм і помер. Вони потрапили в засідку, і п’ять снайперських куль влучили в нього.

Фото ж, яке розмістили на пам’ятній стелі належить тернопільському військовому фотографу, історику та журналісту Ігорю Крочаку. Він також був хорошим другом Андрія.

- Я той портрет фотографував на пірсі Азовського моря. Хотілось би, щоб світлина ця висіла десь на стіні у нього вдома, а не на меморіальній дошці, але таке життя. Мені згадується двохрічної давності морозний день, коли ми верталися з Майдану. В одному з купе їхали люди з Москви, які вже були «просякнуті» тією путінською пропагандою. Ми всю дорогу розмовляли, не сварились – завдяки Андрійовому дару переконання ми змогли відкрити їм очі на події в Україні.

ДОВІДКА: Андрій Сергійович Дрьомін (нар. 3 січня 1982, с. Великий Глибочок Тернопільського району Тернопільської області — пом. 10 серпня 2014, під Іловайськом Донецької області) — український військовик, рядовий міліції (Міністерство внутрішніх справ України), боєць-гранатометник батальйону «Азов».

Єдиний син у батьків-учителів, одружитися не встиг. Тривалий час проживали в Нововолинську, згодом перебралися до Великого Глибочка, де живуть батьки матері. Працював у кузні, займався художнім ковальством.

Загинув 10 серпня 2014 року під Іловайськом у ході зіткнення з терористами при комплексному обстрілі позицій українських військових — гармату й кулемет заклинило, заглухнув двигун БМП, по вояках почали стріляти з кулемета «Утьос» та снайпери, в ході бою двох військових було вбито, п'ятьох — поранено. Андрій Дрьомін отримав п'ять куль. Загинув разом із Миколою Березовим — той кинувся рятувати Андрія, але й сам потрапив під обстріл.