Кожен із учасників обрав свою ікону-наслідування з трьох староукраїнських першообразів — Нерукотворного Спаса, Ангела із золотим волоссям або святого Миколая з Радружа. 

Кожне заняття починається спільною молитвою іконописця:

«Просвіти і направ мою душу, моє серце і мій дух… Провадь рукою Твоєї недостойної слугині, щоб я могла достойно і досконало зобразити Твій образ…»

Ці слова нагадують нам, що іконопис — не мистецтво заради мистецтва, і не техніка заради результату.

"Ікона народжується там, де людська рука поступається місцем Божій благодаті. Де кожен штрих, кожен шар фарби, кожна лінія — це молитва. Ми вчимося не просто малювати, а слухати, не просто творити, а приймати, не просто наслідувати, а дозволяти Богові промовляти через наші руки. У цій спільноті народжується не лише ікона — народжується внутрішня тиша, здатність слухати Бога, уважність до краси, яка «просвічує зсередини». Нехай цей шлях «молитви пензлем» стане для кожного з нас місцем зустрічі - зустрічі зі Святими, з Божим Обличчям — і з собою, оновленим у світлі Його любові", - йдеться у дописі Архикатедрального собору УГКЦ.