Біля прапора зійшлися сотні людей — рідні, односельці, друзі, побратими, аби зі сльозами на очах зустріти Захисника України Лучнікова Леоніда Юрійовича.

Сонце ще лагідно світило, але його проміння здавалося сумним — воно ніби схилялося разом із нами.

Дорога, якою йшли у скорботній ході, була встелена квітами й слізьми. У тиші чулися лише дзвони сердець та схлипування людей, які не могли стримати болю…

Так громада зустріла свого сина, який віддав життя за Україну.

Так батько повернувся до своїх донечок — у тиші й вічності, щоб завжди жити у їхніх серцях.

Вічна пам’ять Тобі, Леоніде…

Низький уклін і сльози вдячності.