Він став на захист України в той день, коли молодшому синові виповнилося 17 років. Старший син військовослужбовця також боронить країну від російських окупантів. Свою історію військовий розповів Суспільному на сході України.
"Це було в 2018 році, я проснувся одного разу і сказав: "Все, досить. Малий виріс, треба йти щось робити" Пішов і підписав контракт на три роки. Тоді була АТО. Після контракту займався бізнесом, ремонтували машини. Але довго воно не тягнулося, може з рік — і почалася війна. Я вже не міг сидіти і в перші дні пішов", — поділився військовий.
Сьогодні Богдан — головний сержант роти. Каже, що його завдання — не лише керівництво, а й підтримка побратимів.
"Моя специфіка — робота з особовим складом. Консультую, раджу, допомагаю і сам з хлопцями виконую бойові завдання. Зараз стало трохи складніше тут, ніж було. Складнощі в посиленні обстрілів, через зміну ситуації, тактики ведення бойових дій ворогом", — розповів Богдан.
Під час одного з бойових завдань Богдан отримав контузію. Разом із побратимами вони завчасно поглибили укриття, і це, за його словами, врятувало життя:
"Копали, копали по черзі. Викопали на повний зріст. Оце мене й урятувало, я так тепер зрозумів. Я броню скинув, пішов у бліндаж, як сьогодні пам’ятаю — читаю книжку "Історія України". І чую: вихід один, другий. А потім — страшний вибух. Сморід від пороху. І думка: "Де моя каска?" Дивлюся — хлопців теж контузило. Евакуювали нас і на госпіталь. Досі відчуваю свист у вухах, шум, але нічого, воюємо далі", — згадує Богдан.
Старший син Богдана також воює — нині служить у Часовому Яру. Молодший ще навчається. Черезпевні обставини Богдан не пішов на фронт у 2014-му: після розлучення залишився з молодшим сином до його повноліття.
"Синові в 2014 році було 13 років, не міг його залишити. Жінка поїхала за кордон, ми розлучилися. Чекав, поки він підросте, поки закінчить школу. Синові виповнилося 17 — і я пішов підписувати контракт", — поділився захисник.
Під час відпустки військовий відвідує рідних, однак каже — від війни не відключається.
"То за одним з фронту дзвонять, тут за іншим. Син каже: "Тату, може, поїдемо відпочинемо?" Я кажу: "Може й зробимо так" Друг скаржився, що грошей нема, робота не та… А я йому кажу: "Ти вранці встав, пішов на роботу, прийшов додому, ліг біля дружини і спиш спокійно. А там… Там болото, окоп. Ти живеш одною годиною, не те що днем", ", — сказав військовий.
Любов до України прищепили батько й дід. Перший тризуб Богдан побачив у дитинстві в книжці.
"Перший тризуб я побачив у книжці "Історія України", мені було вісім років. Її ховали, берегли. Із того зображення я зробив собі татуювання ще у 90-му", — згадує Богдан.
