Про ювілярку розповіли у Білецькій громаді.

"Гордутка Зіновія Василівна народилася 10 травня 1935 року, є уродженкою села Риплін, що знаходиться на землях Закерзоння, сучасна Польща. Разом із батьками її, як і тисячі українських сімей, насильно виселили із етнічних українських земель під час операції «Вісла». Ювілярка із болем пригадує той страшний час, як люди на возах покидали рідне село, коли на дитячих очах солдати холоднокровно розстріляли її рідних. Після того як потрапили на Тернопілля, спершу сім’ю поселили у Чортківському районі, звідти перебралися до села Ігровиця, де ювілярка проживала до сьогодні. У цьому селі, де бере початок притока Серету річка Ігра, їх поселили у старенькій хаті, яку вони з часом відбудували, саме у ній почали все з чистого листка, маючи лише те, що встигли забрати із собою. Зіновія Василівна по закінченню місцевої школи, пішла працювати у дорожню службу. Згодом працювала у Петриках на цегельному заводі, ще пізніше – маляром-штукатуром на СМУ «Надзбручанське», звідки вийшла на пенсію", - йдеться у дописі громади. 

Ювілярка не цуралася жодної роботи, адже ніде було діватися, каже, бідували і хотіли вижити.

Заміж Зіновія Василівна не вийшла, проживала із батьками, яких підтримувала та доглянула у старості.

Допоки позволяло здоровля сама давала собі раду, а лиш недавно перебралася до родини у село Івачів Долішній, що є для неї великою опорою та втіхою.

Із молодих літ ювілярка займалася рукоділлям, вміє вишивати у різних техніках: і хрестиком, і стрічками, і наштопувати гачком.

Старалася ніколи не упускати молитви у церкві, жити в мирі з усіма.

Зіновія Василівна вболіває за долею людей, що внаслідок війни втратили домівки, адже сама знає як це втратити все.

Просить в Бога миру для рідної землі та перемоги.