Читайте нас в соціальних мережах

29-річний Герой був дорожнім майстром, а сьогодні служить у лавах Тернопільської артбригади (фото)

Четвер, 27 лютого 2025 18:30
Оператор-механік взводу управління 44 артилерійської бригади на псевдо Херсон.

У квітні 2022-го року йому вдалося із родиною вибратися з окупації. Залишивши рідне селище, маму з сестрою відвіз у відносно безпечне місце на Миколаївщині, а сам із дружиною поїхав далі, на Тернопільщину, пише "20 хвилин Тернопіль".

Там, не встигнувши перевести подих, подався до військкомату. Йому дали тиждень на те, щоб оговтатися, і — у стрій: потрапив до лав 44 артилерійської бригади.

У цивільному житті наш 29-річний герой був дорожнім майстром. Про армійську дисципліну знав зі строкової служби, додатково тоді залишився на рік контракту в Дніпропетровській області. Ще у вільній Каховці пройшов навчання у теробороні.

У тернопільській бригаді служить оператором-механіком взводу управління: польоти дронів над лінією фронту, охорона позицій, контроль за ворогом із висоти. Також забезпечує комунікацію між підрозділами.

"Моя робота — це динаміка,каже військовий.Особливо цікаво на вогневих позиціях. Приїжджаєш — і бачиш, як хлопці тримаються, як відстрілюються".

Географія війни Херсона теж статична — переважно запорізькі напрямки.

Однак війна не стоїть на місці, змінюється і ворог — багато чого перейняв від ЗСУ.

"На початку війни ми йшли дронами і були кращі за них,згадує "Херсон". Але час змінив поле бою. Тепер РЕБи — засоби радіоелектронної боротьби — глушать сигнали і зривають плани, як у них, так і в нас".

Українські воїни, за словами зв’язківця, навчили мокшів тримати оборону. Після успішних Харківського й Херсонського контрнаступів окупанти винесли для себе уроки. Тепер закопуються всюди, облаштовують засідки, готуються до всіх можливих атак. Та водночас їхня тактика не змінилися — відчувається радянщина.

"М’ясні штурми» продовжуються, — каже Херсон.Для них головне — зачепитися за клаптик міста чи лісосмуги, вони просто йдуть, доки не вкриють усе своїми трупами".

Без перестанку мавпують наших, каже. Якщо колись не розумілися на дронах, то тепер запускають наземні БПЛА, перехоплюють технології. Їхні кулібіни знаходять інформацію в Інтернеті, клепають.

"Та все одно найкращі спеціалісти — у нас,наголошує співрозмовник. — Хлопці вдосконалюються, майструють дрони різних модифікацій, навчаються. Волонтери допомагають, постачають обладнання. Навіть при мінімальному забезпеченні наші інженери творять неймовірне".

Про побратимів говорить з особливим теплом. Упродовж війни підрозділи у Херсона не раз змінювалися. Але завжди оточували дружні і щирі люди. З багатьма досі підтримує зв’язок — у чатах, у групах, у пам’яті.

Зазвичай група Херсона «літала» через день. Розпорядок — незмінний: кава о четвертій ранку, далі збираються і вирушають на позиції. Із шостої вже видно небо, землю, ворога. Розкладають Старлінк і чекають команди — дозволу на зліт. Цілий день — пошук. Виходи ворожої артилерії, пересування

Чимало інформації отримували через перехоплення. Бували моменти, коли орки і наших ловили на перехопленнях, потім наводилися на наші позиції. Прильоти лягали близько — щастя, що «косили».

"Ми точніші, — каже Херсон із гордістю. — У них навіть снаряди іноді не розриваються — «браковане государство».

Мотивує Херсона те, що він був в окупації, те, що бачив, на що вони здатні.

"Батько залишився в окупації, ми майже не розмовляли, щоб не підставити його,продовжує з гіркотою. — Спілкувалися лише тоді, коли я бував у відпустці. Знав, що він був шокований, коли захопили місто Херсон, я переживав за нього. А потім… Він помер. З того дня — жодних зв’язків із тими краями".

Для нього ця війна — не просто фронтова лінія. Це особиста межа між звичним життям і жахом.

"Вони роблять, що хочуть — із жінками, із дітьми… Ніхто не хоче «другої Бучі». Я був в окупації, тому пішов на фронт. Бо якщо їх не зупинити, те саме буде з моєю мамою, дружиною, дитиною", - каже військовий. 

 

 

 

 

ОСТАННІ НОВИНИ

Додати коментар



ЗАРАЗ ОБГОВОРЮЮТЬ