43-річний Артур Пашкуляк з сім’єю проживав в Мукачеві на Закарпатті.
Спокійне життя перервав повномасштабний наступ росіян, і залишитися вдома Артур не міг.
«Він казав, що твій дім – це вся батьківщина, за яку потрібно воювати. Він дуже сильна духом людина, занадто сильна. Сильніших духом людей я не бачила ніколи в житті. І вже, напевне, не побачу», – поділилася з LMN 18-річна донька Героя Анастасія.
Після повномасштабного вторгнення Артур Пашкуляк добровольцем пішов на фронт. Воював в об’єднаному батальйоні ім. Шейха Мансура.
За деякий час він став одним з командирів, очоливши штурмовий розвідувальний підрозділ, який назвали «Групою Махно» за позивним Артура – «Махно».
Цей підрозділ працював переважно на «нулі» або на території противника.
Пізніше воїн підписав контракт з в/ч А 0515, яка підпорядковується Головному управлінню розвідки Міноборони України. Він бив ворога у найгарячіших ділянках фронту – на Запоріжжі, Херсонщині, Харківському напрямку та Донеччині.
Саме в бою за Бахмут Артур Пашкуляк загинув. Це сталось 2 квітня цього року. Його рідні і близькі переконані, що його подвиг заслуговує на те, щоб біля його імені писали Герой України.
«Мені нічого не потрібно. Для мене він і так Герой. Але це важливо для його дітей, для його 10-річного сина», – говорить дружина Артура Тетяна.
Його донька Анастасія додає, що батько віддав за Україну найцінніше – своє життя:
«Він мав усе і все залишив, щоб стати на захист України. Я не бачила ніколи, щоб чоловік так відповідально ставився до дітей, так ніжно кохав свою дружину. У нас була ідилія і він усе це залишив, поїхав добровольцем на війну, бо не міг інакше».
Підтримати петицію можна тут.
