Чільне місце у публікації віддане кавказьким легіонерам тернопільської «Ниви».

Нині в українському чемпіонаті грає п’ятеро грузинів, - пише «UA-Футбол». Загальна кількість представників цієї країни в елітному дивізіоні нашого футболу сягнула позначки 90. Період повального і не завжди виправданого засилля окремих українських клубів грузинськими леґіонерами давно минув. Нині грати в Україну приїжджають справді достойні. На зламі ж тисячоліть існувала своя специфіка. Щоб збагнути її, достатньо ознайомитися з двома історіями – шепетівською й тернопільською. Саме там існували найбільші в Україні грузинські футбольні анклави, що видно навіть зі статистики. Шепетівського "Темпа" нині не існує зовсім, а тернопільська "Нива" не грає у вищій лізі вже 14 років. Попри те кількість грузинів у їхніх складах залишається поміж решти клубів рекордно високою.

Символічна збірна Грузії в українських чемпіонатах

Герої з епосу Руставелі

Брати  Таріел та Автанділ Капанадзе стали першими закордонними легендами провінційного з футбольної точки зору міста. До Тернополя вони перебиралися 33-річними. Здавалося б, догравати.

- Та вони й у Шепетівку (попереднє місце виступів братів-грузинів, - авт.) приїхали, не маючи жодних інших варіантів, - згадує корінний шепетівець, оборонець і капітан "Темпу" Ігор Тимощук. –Але то були назвичайно працелюбні футболісти. Порядні, трималися дому. Автанділ, щоправда, приїхав неодружений. А Таріел разом з дружиною Лаурою приїхав. Капанадзе – гравці з технікою від Бога. Розуміли одне одного ідеально, могли видати витончений пас, божевільно били зльоту. Були матчі, у яких Таріел забивав по два штрафних.

Таріел і Автанділ – синів-близнюків Давід Капанадзе назвав на честь героїв національного грузинського епосу "Витязь у тигровій шкурі" Шоти Руставелі. Вони й у Тернополі, відзначаючись природною скромністю і виключним професіоналізмом, швидко стали своїми. Таріел, який виступаючи у Шепетівці на місці правого півоборонця забив 17 голів, на цій позиції й залишився. А ось Автанділа тренер "Ниви" Ігор Яворський перекваліфікував у нападники.

Таріел Капанадзе з Ігорем Біскупом

- Обставини змусили, - констатує оборонець тернополян Ігор Біскуп, якому на момент приходу братів було 35. – Олег Ящук перейшов у Бельгію. В нас був потужний форвард Сергій Турянський, у парі з яким вирішили поставити технічного Автанділа. Власне, вони доповнювали одне одного. Сергій вів силову боротьбу, зачіпався за м’яч, скидав, а Капанадзе обігрував за рахунок техніки й швидкості. Автанділ демонстрував вражаючу реалізацію моментів. У 1997-му, коли ми перемогли "Динамо" (то була перша поразка Валерія Лобановського після повернення на пост наставника киян – авт.), саме так єдиний гол в матчі й забили: Турянський віддав, а Автанділ бив у фактично порожні ворота. Шовковський був вже відіграний.

- Після того матчу Лобановський запитує: "Скільки років братам Капанадзе?" - згадує Ігор Яворський. - "По 37" - відповідаю. "Ти що травиш? – дивується. – Вони що, щось їдять?" Зізнаюся, тоді не зрозумів, що саме Валерій Васильович мав на увазі. В той час у "Ниві" взагалі не було поняття про фармакологію. "Сирок, яєшню" - відповів Лобановському. Думаю, Васильович це сприйняв, як жарт, але то ж насправді так було. Таріел та Автанділ були, як мовиться, ігровичками.

- Автанділ і Таріел  – хлопці футбольні, з неординарним мисленням, футбольним інтелектом, - каже хавбек "Ниви" Віталій Рудницький. - Автуха іноді сам не розумів, що він робить, але на ходу був здатен крутанути суперника так, що тому хребці повилітають. Таріел індивідуально братові не поступався. З Капанадзе було приємно грати у футбол. Вони мене добре розуміли, навіть наосліп, не озираючись.

Автанділ, який у двох вищолігових сезонах в складі "Темпу" забив лише три голи, впродовж шести чемпіонатів за "Ниву" відзначився 54 рази. З братами Капанадзе у складі "Нива" в сезоні-1996/1997 вдруге в історії сягнула найвищого в історії результату – сьомого місця у вищій лізі чемпіонату України. За словами Ігора Біскупа, економлячи сили братів, тренерський штаб з часом почав звільняти їх на зборах від бігової роботи.

Зрештою, брати й самі тонко відчували власний стан і вплив навантажень. Один з футболістів "Ниви" тих часів, забажавши зі зрозумілих причин залишитися неназваним, розповів у цьому контексті цікаву історію. Трапилася вона у вересні 1996-го. Напередодні виїзного матчу з "Динамо" тренерський штаб "Ниви" навантажувати команду так, наче то не чемпіонат триває, а тренувальні збори. Запідозривши, що щось не так, Таріел з Автанділом уникали чималої кількості завдань, виправдовуючи бездіяльність мікротравмами. В підсумку, на матч у Києві команда вийшла втомленою. Лише брати діяли так, як зазвичай. Тернополяни виглядали достойно, не дотягнувши до нічиєї лише 12-ти хвилин. За іронією долі, Віталій Косовський лівим флангом втік від Таріела Капанадзе й виконав навіс, який замкнув Олег Лужний.

"Нива"-1997

- Скільки ж матчів ми виграли завдяки голам братів! – згадує Ігор Біскуп. – Мені ж особилво запам’ятався фініш сезону-1998/1999, коли ми боролися за виживання. "Металіст", який на той момент ішов п’ятим, перемогли завдяки дублю Автанділа, а "Миколаїв" здолали завдяки двом голам Таріела. Це дозволило залишитися в еліті ще, як виявилося, на два роки.

Саме з сезону-1998/1999 "Нива" й отримала той статус, через який вона удостоїлася нашої прискіпливої уваги в цьому матеріалі. У 1996-1997-му у складі тернополян з грузинських леґіонерів виступали лише брати Капанадзе. В 1997-му до них приєднався нападник Автанділ Сихарулідзе, котрий, щоправда, з’являвся на полі лише епізодично. Зате з літа 1998-го в "Ниві" було вже вісім грузинів.

- Усе просто: керівник клубу (Автанділ Мдінарадзе – авт.) вирішив, що в команді має бути багато його співвітчизників, - вважає Ігор Біскуп. – Втім, крім братів Капанадзе й, мабуть, ще центрального хава Автанділа Ґвіанідзе, решта тих грузинів, які пройшли через "Ниву" впродовж 1998-2002 років, рівню команди не відповідали. "Народжений плазувати літати не може". Був нападник Олександр Кайдарашвілі. Наче й талановитий, та забив у двох матчах поспіль "Кривбасу" й "Прикарпаттю" й піймав зірочку. Не знаю, чого він хотів. Шота Чомахідзе – технічний, гнучкий, еластичний. Але зовсім без "фізики". Суперники це швидко "розкусили". Розумію бажання грузинських власників бачити на полі своїх. Було й таке, що в команді був син одного з віце президентів Ізорії. Те саме стосується й молодшого Мдінарадзе в нинішній "Ниві".

Однак як людину не просовуй, якщо їй не дано, вона грати не буде. На щастя, ніхто тренерам умов не диктував. Грузини в команді були, але на поле виходили справді найсильніші. То лише Олександр Кривий в роки свого президентства любив зателефонувати на тренерську лаву і провести ту заміну, яку йому хотілося. Ні Володимир Коваль, ні Володимир Мариновський, ні Мдінарадзе такого собі не дозволяли. Суджу уже й з власного досвіду, адже виконував обов’якзки наставника "Ниви" ще у 2001-му, в останньому для нас вищоліговому сезоні.

Автанділ Ґвіанідзе у матчі, присвяченому 35-річчю "Ниви" / Фото - Андрій Вербицький

Пан Біскуп запевняє, що проблем у роботі з великою кількістю грузинів тоді не мав: "Їхня гаряча кров проявлялася лише іноді, на тренуваннях. Пригадую, як з кимось зчепився Каха Дґебуадзе. Капанадзе теж часто сварилися. Але виключно між собою і на грузинській мові. Ми навіть не знали, що вони одне від одного хочуть. Але то з серії "чубляться-любляться". Брати підтримували одне одного".

- Мушу сказати, що припущення, мовляв, "Нива" посипалася через велику кількість грузинів – не має під собою ґрунту, - підсумовує Ігор Біскуп. – Леґіонери негативного впливу на команду не мали. Грали найсильніші, а брати Капанадзе принесли "Ниві" неповторний колорит. Наша команда посипалася, бо ми вже не мали змоги проводити такі якісні збори і комплектуватися так, як за президентства Мариновського. А Капанадзе досі згадують у нашому місті з теплотою. Таріел ось нещодавно на святкування 35-річчя клубу приїздив. Автанділ теж іноді буває. Його дружина – донька брата Джумбера Нішніанідзе. Брати грали майже до 40-ка й зараз працюють тренерами в Нижньому Новгороді. З решти грузинів у Тернополі залишилися Дґебуадзе, який тут має бізнес, продає вина й Ґвіанідзе, з яким час від часу граємо разом у ветеранських турнірах.