Читайте нас в соціальних мережах

Свій бізнес і своїх людей бачу щодня, мене на полові не проведеш! - аграрій Олег Крижовачук

П'ятниця, 22 жовтня 2021 08:51
Кожне успішне підприємство – окрема планета. Абсолютно не схожа одна на одну, як різні особистості, що їх очолюють, бо саме їх відбиток несуть на собі ці господарства й села.

Зі своїм мистецтвом працювати на землі. Це як почерк – манера письма в усіх суто індивідуальна й зберігається на все життя. Зізнаюсь, я не бачив почерку Олега Крижовачука, однак бачив його «почерк» господарювання в Скориках, що на Тернопільщині, в Підволочиському районі, пише журналіст видання ЗЕРНО Ігор Самойленко.

При в’їзді в Скорики (дорога – хоч яйце коти) промайнуло красиве соняшникове поле, навпроти – вносили добрива, дискували поле й сіяли ріпак, на самій околиці села вишикувалися ряди яблунь із червоніючими плодами. Край останнього поля, чи першого від села, прибульців зустрічає велетенський парус прапора України на округлій кам’яній вежі-флагштоку, оригінальна споруда офісу господарства з возом у дворі в оточенні мініландшафту, трохи поодаль – королева дерев’яних церков Тернопільщини, заново відреставрована знаменита православна церква Іоанна Богослова – окраса не лише села, а й області. Далі дорога зміїлася донизу, лишаючи позаду старий католицький цвинтар, неканонічний пам’ятник батьку Хмелю з сумно спущеними вусами, без булави й звичного свитка паперів Переяславської угоди, оминала мальовничий став із силуетами сірих чапель. На узбіччі викладали тротуарну плитку, зводили опори для вуличного освітлення. Шурхали автівки, мотоцикли, велосипеди й ходили люди – село жило своїми буднями. Здійснивши півколо, ми повернулися до центральної садиби ТОВ «Україна», де нас уже чекав господар – Олег Крижовачук.

– Олеже Петровичу, серед успішних аграрних керівників усе менше лишається представників старої генерації, вперед вириваються молоді з зовсім іншим способом мислення й підходами в управлінні. Серед них Герой України Олег Крижовачук аж ніяк не губиться, а навпаки – веде перед. Зізнайтеся, в чому секрет такого переродження колишнього райкомівця в сучасного агроменеджера? Що саме змінилося в Крижовачуку?

– А що могло змінитися в людині, яка спочатку управляла тим, що було нашим і нічиїм водночас, а потім це стало приватним? Я просто змушений був мислити по-іншому! Мій колега, що керівником господарства теж працює вже дуже давно, сказав: «Олеже, ніщо так не забирає апетит, сон, здоров’я, як приватна власність». І це правда. Це величезний стимулятор і мотиватор! Тоді відомість на платню зробив і в бухгалтерію, а вона – до банку, й не важливо є гроші на рахунку чи нема. Яка була платня – то інша справа. Нині, що ти заробив, тим можеш і поділитися з людьми. Сьогодні вранці з фінансовим директором сиділи за кавою, о 9 ранку в нас традиція така – обговорюємо фінансове здоров’я господарства. Ото п’ємо каву й дивимося платню комбайнерів за жнива: екіпаж, що найменше заробив за місяць, отримав 100 тис. грн, інші – по 120 – 135 тис. грн. Непогано, правда ж? Тоді й не хочеться їхати за кордон на заробітки. Інше мислення, інша мотивація в усіх, не лише в мене.

img 7607

Усі вони – агроном, інженер, механізатор, зварювальник, доярка чи телятниця – мої партнери по бізнесу. Більше заробимо – більше отримаємо. Кожного року ми піднімаємо платню, з 1 січня у нас середня зарплата по фірмі становила 20 тис. грн, наразі вже четвертий місяць тримаємо рівень 25 тис. грн. Здається, й для Києва непогана платня, не те, що для Скориків. Тепер я чітко відчув значення конкуренції в прийомі до нас на роботу – коли люди хочуть на тракторну бригаду, на ферму, в автопарк, до центрального офісу. Не в Польщу, а до Крижовачука! У Скориках ви не прид­баєте будинок, остання хата продана за $ 25 тис., усе – більше ніхто нікуди не виїжджає!

Готівка по фірмі не ходить абсолютно. Всі отримують платню на картку – 7 і 20 числа, так само її одержують і 5064 пайовиків теж. Банкомати в селі поставили років сім тому. Всі звикли. Ми нічого й нікому не передаємо в конвертах, не носимо хабарів. І податки сплачуємо сповна. Торік Податкова адміністрація України визнала нас одним із кращих платників податків серед аграрного комплексу держави, хоч ми не велике господарство, господарюємо всього на 15 тис. га, однак минулого року, як-не-як, сплатили 144 млн грн податків. Вагома цифра, правда ж?

– Безперечно, що дуже вагома. ТОВ «Україна» – це ж не лише Скорики?

– Звісно, що ні. Ми свого часу приєднали до себе 12 колгоспів. У нашого господарства було 1730 га землі всього, люди самі добровільно приєднувалися й сьогодні понад 5 тисяч пайовиків – це вже 25 сіл із двох громад. Однак вони всі вкупі, звідси найвіддаленіше поле за 20 км усього. Ми багато в чому допомагаємо нашим громадам, беремося за все, що покращує чи створює гарні умови для проживання, праці й відпочинку в нашій місцевості.

– Розкажіть про поле, технологію, похваліться врожаями…

– Ми – елітне насіннєве господарство, ведемо базове насін­ництво 14 сортів озимої пшениці, а також ярої пшениці, ячменю, гороху і сої для кількох компаній, як то ЗААТБАУ, КВС, «Лімагрейн», ОСЕВА, «Євраліс» або вже нині Lidea. Загалом 80 % насіння вирощуємо для нашого основного партнера – компанії «Ерідон». Є й інші партнери. Той самий «Тирас», селекційні компанії. Пшениця вся іноземна, із 2513 га менше 9 т / га на круг ми не збирали, цього року – 91,3 ц / га, показник усього трьох площ завадив нам дотягнути до 10 т / га. Яру пшеницю зібрали по 6 т / га, озимий ячмінь дав як завжди 6,5 т / га, горох (319 га) – 4,5 т / га, він у нас увесь насіннєвий. А ріпак цьогоріч нас дуже порадував, такого ще не було – вродив аж на 5 т / га на круг на всіх 2413 га. Селекція різна – від «Лімагрейн», ДСВ, інших.

img 7167 e1633422515697

Нині в полі стоїть соя, соняшник, кукурудза. Сої в нас 1362 га, 80 % – насіннєві посіви. Торік отримали по 4,1 т / га, цього року може бути й більше, якщо зберемо, звісно. Всяке може бути. Зернової кукурудзи маємо 3 тис. га, селекція різна – «Лімагрейн», «Піонер», КВС, РЖТА. Продаємо в Азію, частину – напряму. Ще в нас є кормові культури, бо маємо ж тваринництво: кукурудза на силос, жито, люцерна. З житнього поля ми здебільшого два врожаї збираємо: спочатку жито на сінаж косимо й відразу сіємо соняшник. Оце поле перед селом й баштою з прапором – то жовтіє гарний соняшник якраз другого врожаю, посіяний по житу. Жито німецьке, від КВС. Засоби захисту в 100 млн грн обходяться щороку, на доб­рива так само – 100 млн грн.

Одне золоте правило – тут не було й не буде генериків! Не хочу ризикувати.

Ось ми зібрали пшеницю по 9 т / га, все зерно чисте, гарне, фузаріуму й близько немає, програма протруєння складається з шести компонентів. Перевагу в складних добривах надаємо Росаферт (Бельгія) та YaraMila (Фінляндія). Зважте, що в нас органіка від тваринництва й ми серйозно переймаємося родючістю ґрунтів – маємо майданчик приготування компостів, вносимо по 20 – 30 т / га компосту, рідку гноївку, для цього встановили канадські бочки на культиваторах по 26 кубів. Хочемо що чотири роки кожне поле забезпечувати органікою. Інакше про великі врожаї нічого й думати – міняється клімат, структура ґрунту, його здатність утримувати вологу. Ніякі макро- й мікродобрива цього не замінять.

– До вас Бог прихильний із дощами…

– Авжеж, 34 парафії та всі священники отримують на паї – є кому молити Бога, – по-змов­ницьки весело підморгнув Крижовачук. – У нас переважає безплужний обробіток: еколотайгери, дискові культиватори Carrier, потім сівалка. Ідеально. Оремо, як правило, лише під соняшник, треба накопичити вологу.

– У вас красивий сад…

– Про сад треба говорити в саду, – засяяв і так життєрадісний Олег Крижовачук.

…Ми хутко всілися в його вже далеко не новенький, але комфортний позашляховик.

– Триста тисяч наїздив, з котрих двісті тисяч – польовими дорогами, – шанобливо провів по керму свого кросовера Lexus Олег Петрович.

– Кажуть, ви всім своїм фа­хівцям подарували автівки Тoyota? – питаю відразу як ру­шили.

– Так, 16 штук в один день купили. Тому, хто їздить у поле, – Тoyota Hilux, а хто з полем менше пов’язаний – Toyota Corolla. Хочеш мати гарних робітників, а насамперед фахівців – створи їм гідні умови праці та життя, не лише одну платню. Людина має відчувати повагу до себе й своєї праці. Забезпеч її смачним обідом – у нас працює чудова кухня за умовну платню, вдягни в красиву уніформу, створи зручне сучасне робоче місце, наведи лад на об’єкті. Аби возити людей на роботу, можна було б купити «газелі», однак я сказав: «Ні». І купив п’ять комфортабельних мікроавтобусів Sprinter Mercedes-Benz, із кондиціонерами, красиво вдягнув водіїв, наказав їм належно доглядати за транспортом. Фахівців, що стали власниками Тoyota, попередив: через шість років я вам ці авто продам по 1 грн. Як ви думаєте, вони доглядають за своїм службовим транспортом? – розсміявся Крижовачук. – Так і має пильнуватися вся господарка. Кожен має розуміти, що тут і його часточка.

Сад для душі – омана. Бізнес – є бізнес

Сучасний технологічний яблуневий сад розпочинався зовсім поруч, як тільки ми піднялися на пригорок, минувши новеньку школу – колишній довгобуд ще з радянських часів. Так би їй, мабуть, і судилося лишатися в цьому списку, якби Герой України Олег Крижовачук не став стукати в усі двері. Держава відновила фінансування, він також уклав кілька мільйонів гривень, допоміг збудувати до неї нову асфальтівку (теж вартістю в понад 5 млн грн). Тепер тут «Школа майбутнього». Дітей із сіл звозить шкільний автобус – теж дарунок ТОВ «Україна».

– Коли відкрили, було 65 учнів, наразі тут навчається 200 школярів. Правильним шляхом йдемо? – питає Крижовачук. – Ми запропонували голові обласної адміністрації побудувати критий басейн для діток Підволочиського району. Й для цього наше товариство спрямовує своїх 15 млн грн, а держава хай додасть ще 40 млн і буде «басейн-лялька». Багато є таких, що дають 15 млн зі своєї кишені? Проте це для тих людей, що за моєю спиною, для їх діток. Ми допомагаємо обласній дитячій лікарні, достатньо мого дзвінка – й моїх працівників із дітьми зустрічає головний лікар. Якщо пересічну людину з села в області зустрічає головний лікар, вона відразу наполовину одужує, така вже психологія.

…Ряди дерев у саду то збігали вниз, то підіймалися вгору рівненькими рядами рельєфної ділянки. Однак спершу ми проїхали рядами ягідника – смородини та малини. Попереду ґрунтову дорогу освіжала поливальна машина. «Не для нас поливають, – укотре розсміявся Олег Крижовачук. – Це все важливі елементи технології: скоро зібрану ягоду та яблука повезуть – і вони не мають припадати пилом».

– Колись мене умовили спробувати на 14 га посадити сад, для душі, – розповідає Олег Петрович. – Однак ви розумієте, що в бізнесі не буває такого – «для душі», треба, щоб був бізнес. Ми поїхали в Європу, роздивилися їхні сади й помаленьку стартували. На сьогодні маємо 192 га саду, де є яблуня, груша, малина, смородина. Сад, до речі, посадили на орендованій на 25 років у селян землі. Укладання договорів оренди тривало півтора дня – така висока довіра селян до господарства. Згодом збудували тут же сучасне фруктосховище на 4 тис. т, із французькою сортувальною лінією, данською лінією шокової заморозки й відтепер плоди та ягоди можемо пропонувати тоді, коли нам вигідно. Сад, звісно, на краплинному зрошенні, підживлення за програмою, через комп’ютер. Вода зі ставка, півтора кілометра звідси. А тепер – пориньте в цю красу!

…Крижовачук спинив автівку й відкрив двері перед рядами дерев, рясно всипаних плодами зі штрихованим полум’яним рум’янцем. Господар зривав і зривав найкрасивіші плоди (а вони всі були один в один!) і підносив до наших рук, які були зайняті фотоапаратами, та й нам самим було якось ніяково порушувати цю красу. Зізнаюся, такого смачного й красивого Піросу я ще не куштував. Трохи поодаль жовтіли ще незрілі плоди одного з найпопулярніших у світі  сорту Хоней Крісп. У сусідньому кварталі йшло збирання яблук. Тут ми познайомилися з головним садівником Віктором Стасишиним, котрий розповів нам про сорти й поділився секретами правильного формування врожайності: «Ми експортуємо яблука, а там до якості плодів, їх однорідності й гарного рум’янцю серйозні вимоги – кожне яблуко має купатися в сонці. Тому й застосовуємо спочатку хімічне прорідження зав’язей, а потім, уже в червні – ручне прорідження плодів».

Уже коли виїхали з саду до фруктосховища, Крижовачук розповів, що цього фахівця за підказками людей він знайшов у поляка в саду, де той важко ґарував. Тепер у нього інше життя – він тут господар, є службове авто.

– Мрію привезти в цей сад того поляка, щоб він побачив це все й знепритомнів, – весело підморг­нув Крижовачук. – Ми сертифіковані в системі Global G. A. P. Це було справжнє випробовування – відповісти на 186 запитань не лише про екологію й частку хімії насамперед, обробіток ґрунту, а й про те, що їдять робітники в обід, яка пропускна система, яка уніформа. У них турбота про безпеку й здоров’я людей на першому місці. Звичайну ошатну заправку й ту довелося переробляти, бо поруч має бути запасний резервуар, куди пальне зливається у разі технічної неполадки. Також були змушені поставити 10 біотуалетів у саду – це нормальне правило, так має бути. В кожному тваринницькому приміщенні в нас душові, туалети, пральні машини, обладнані кімнати для прийому їжі. Якщо ти хочеш експортувати, треба відповідати цим стандартам. Ми вже не вперше відправляємо свої українські яблука до Британії, ОАЕ, Індії.

Оці вимоги капіталістів змусили мене по-іншому глянути на багато речей. Я не скажу, що ментальність керівника радянських часів була поганою чи аж надто вирізнялася від покоління нинішніх керівників. Умови, правила гри були інші. Навіть найкращий керівник радянського періоду був скутий правилами й партійною етикою, свободи дій не було. А сьогодні я сам вирішую все: хочу саджу сад, хочу – преміюю, хочу – будую елеватор чи насіннєвий завод.

Інструменти успіху

Аби зрозуміти, на чому ж тримається успіх ТОВ «Україна», до речі, назва котрого тут із глибоких радянських часів, ми мали побачити інфраструктурні виробничі об’єкти – інструменти цього успіху. Здійснити це всього за один неповний день було непросто, навіть із таким екскурсоводом, як сам господар підприємства. Про кожен об’єкт Олег Крижовачук розповідав із надзвичайною любов’ю та шанобою.

– Подібного насіннєвого заводу серед агровиробників (не виробників іноземного насіння) ви не знайдете в Україні, їх усього п’ять у Європі. До того ж ми займаємося не однією, а кількома культурами: пшеницею, ячменем, соєю, горохом. Усе на підприємстві новеньке, зібране з усього світу – Німеччини, Данії, Італії, Великої Британії, Японії, запущено в дію 2018 року. Комплекс звели за власні гроші (приблизно 4 млн євро). А тодішній хлопчина Петро – нинішній директор заводу, який усе це зібрав, колись прийшов до нас найматися звичайним електриком! Тому в нас така тривала довіра й співпраця з «Ерідоном», бо все робимо, щоб бути кращими. Запевняю, що якби Україна сіяла лише кондиційним насінням, урожайність зернових колосових ми б подвоїли.

img 7714

Будівництво лінійного елеватора в Підволочиську на 100 тис. т одночасного зберігання, з очисними лініями та сушаркою – найбільший пілотний проєкт відомої італійської фірми Mulmix. Це був наш перший важливий крок. Елеватор обійшовся в 150 млн грн (із них 50 % – кредитні). Після того ми кредитами більше не користувалися, будуємо лише за власні кошти. До речі, дозвіл на його введення в експлуатацію з Києва нам гальмували 15 разів! Лише коли зрозуміли, що грошей у кишеню все одно не отримають – погодили. Недарма ж кажуть, що корупцію можна подолати тоді, коли перестанеш давати, – ділився переконанням керівник «України». – Якби мені хтось раніше сказав, що куплю тепловоз і будуватиму депо, не повірив би, але в бізнесі часто одне тягне за собою інше. На станції Підволочиськ завжди цейтнот, тож, аби не бути заручником ситуації, ми придбали тепловоз, збудували депо – тепер проблем із відвантаженням у нас не існує.

…Тваринництво в Крижовачука в особливій пошані, тут його ніколи не позбувалися, а починаючи з 2014 року, вивели на пристойний рівень: 2020-го за продуктивністю молочного скотарства ТОВ «Україна» вийшло на друге місце в галузі – доять у середньому 37 – 38 л на корову й щодня господарство продає 50 т молока екстракласу. Все молоко забирає «Молочна компанія «Галичина».

– Коли кажуть, що це нерентабельно або соціальний проєкт – то від лукавого. Ось коли ми спонсоруємо 15 млн грн на критий басейн у школі – це справді соціальний проєкт. А наше молоко приносить наразі нам по 650 тис. грн кожного дня, а тваринництво загалом (продаж нетелів, бичків, свинопоголів’я) щоденно збагачує касу ТОВ «Україна» на 813 тис. грн, – резюмував Крижовачук і повів нас від приміщення до приміщення.

На подвір’ї стояло кілька генераторів автономного постачання струму на 136 кВт на випадок збою в постачанні електроенергії. Подібний автомат ми бачили й біля фруктосховища – ризикувати тут не люблять.

Навколо сучасних ошатних приміщень розпочинали пнутися до неба 7600 дрібненьких соснових саджанців.

– Організуємо з часом збір і маслюків, – учергове жартує Крижовачук, перевіряючи, чи здогадаються столичні журналісти про фітосанітарну роль повітря в соснових насадженнях. – Коли введемо новий комплекс у Кошляках вартістю в 0,5 млрд грн – теж за власні кошти – за 10 км звідси, будемо реалізовувати 100 т молока на добу й продавати 500 – 800 нетелів. Ось таких щасливих красунь. (Олег Петрович обережно погладив одну з племінних волооких голштинок.) Кожна ось така корівка-нетель вартує 2200 євро! На сьогодні частка тваринництва в загальному прибутку – 29 %, решту забезпечує рослинництво, вкупі із садом та ягодами. Стоїть завдання довести частку тваринництва до 45 %, не зменшуючи показників рослинництва.

Здоров’я кожної з 3,5 тисячі корівок відстежується на моніторі комп’ютера. Вони тричі на день проходять зважування: якщо помічається відхилення від ваги в будь-який бік, відразу долучається ветеринарія. Все під контролем, а надто молоко, яке охолоджується в потоці й поступає до холодильника. Навіть для очищення води, котрою миється доїльне обладнання, у нас є спеціальний цех. До речі, доярами в нас працюють тільки молоді юнаки, жінки ж доглядають телят. А новий комплекс буде ще на крок у технології кращий. То буде не ферма, а справжня «цукерка», – сміється господар і тут же видає секрет побудови такої ферми – 4К: корова, корми, корівник і кадри.

img 7344

…Зрозуміло, що кожна позиція в ідеальному виконанні. Адже тут керуються принципом – залучати тільки завтрашні технології, щоб не опинитися в ситуації, що в тебе технології вчорашнього дня.

– А п’яте «К» – Крижовачук, – напівжартома, однак і всерйоз запропонував я зміну до формули.

Господар розсміявся, зізнавшись, що ще ніхто так цю формулу не доповнював.

– Це правда, що кожного ранку вас можна зустріти в полі?

– Я й агроном, і фінансист, і тваринник, усього потроху. Проте завжди кажу: хлопці, ви маєте знати своє краще за мене, не дай Бог я знатиму більше від когось, будемо мінятися місцями. Так не можна. Кожного ранку, вже 35 років, починаючи з шостої, – я агроном, бо об’їжджаю кілька полів, насамперед там, де робота або щось росте, сходить, цвіте, дозріває. Коли вже з’являються результати, почалися жнива – я вже економіст, рахую прибуток чи мінус. Я свій бізнес і своїх людей бачу щодня, мене на полові не проведеш. І у дотриманні технологій – я диктатор. Якщо кого позбавив премії, всі знають, можна не приходити й не питати: за що? Причину шукай лише в собі. Так само можу й навпаки – кинути премію на плечі, якщо бачу старання.

– Ви – колишній педагог, а з такою любов’ю до господарювання. Невже в роду не було землеробів?

– Чого ж не було? Мама все життя гнула спину на буряках. Через те й позбавив наших жінок цієї каторги. Був у мене ще прадід, котрий їздив до Канади на заробітки, повертався й купував тут морги поля для господарювання. У давнину так визначали площу землі, яку одна людина здатна зорати, скосити одним запрягом коня впродовж робочого дня: від ранку до полудня, звідси й назва з німецької morgen, тобто «ранок». Це десь 0,3 – 0,5 га. Дружина – педагог, один запис у трудовій: завуч школи, є дочка й дві онучки. Менша каже, що колись буде замість дідуся керувати. Каже, ти ще трохи потерпи, я підставлю своє плече…

– Живете тут, у Скориках?

– Ви правильно сказали, я справді живу тут, у Скориках, а ночую в Підволочиську. Керівник господарства не може жити за сотні кілометрів і керувати дистанційно.

…Ми ще довго їздили полями з кукурудзою, соняшником, люцерною, побували на сівбі ріпаку. Ошатний свинокомплекс на 6 тисяч свинопоголів’я, що розташований зовсім з іншого боку села, оточений горіховим садом, аж нічим не виказував свого призначення. Далеко не в кожного так виглядає навіть центральна садиба. Тракторна бригада як для такого виробничого підрозділу теж мала просто екзотичний вигляд – доглянуті клумби, газони, чиста територія покрита кольоровою плиткою, по ній щодня з боксів за ворота гуркотить армія потужної техніки. Ніяких тобі звичних для тракторних бригад бур’янів, поржавілого металобрухту, навіть жодного недопалку! Окрім ангарів для техніки – ошатні роздягалки, душові кабінки, туалети.

img 7240

– Ми ніколи не купували техніки, що була у вжитку, тільки найкращу, нову – бо поважаю своїх механізаторів, – говорить керівник ТОВ «Україна». – Я ж відповідаю за того юнака чи чоловіка, якому даю цю техніку: він же має заробити, а не промучитися у жнива? І взагалі я шаную насамперед тих, хто хоче заробити більше. Й даю їм таку змогу. Робітник, котрий працює в ТОВ «Україна», йдучи цією чи іншою територією нашого виробництва, має відчувати, що на кожного з них тут чекають. І створено всі умови. Ото лише як пам’ятка поза центральною садибою, як шевченківська хата, тримається світу старенька контора колишнього колгоспу, куди я вперше прийшов 35 років тому…

Наша розмова завершувалася на оглядовому майданчику навпроти красуні-церкви Іоанна Богослова, дерев’яної церкви без жодного цвяха, котра на переконання Олега Крижовачука є духовним підґрунтям економічного успіху ТОВ «Україна».

img 7623

– Уявляєте, член бюро райкому партії взявся відбудовувати церкву? Явище небачене. Церква була закрита 1962 року, а через чверть століття, як тільки я прийшов у господарство, в рамках 1000-річчя Хрещення Руси-України зумів аргументовано переконати обласну та районну владу в необхідності реставрації культової, але історичного значення споруди. Хмельницький, коли йшов на Збараж, завітав до церкви на його шляху, тут правили за його здоров’я і за майбутні подвиги козаків. Хмель розчулився й опісля прислав із Візантії іконостас. Ось так ми реанімували історичну пам’ятку й водночас церкву для людей, діючу. Згодом уміло використали тут перебування Леоніда Кучми, який ішов на другий термін. Повели його до церкви, сказали, що один гетьман подарував іконостас, і тепер хочемо, щоб другий його позолотив. Так і сталося. Дзвіницю ми відновили вже за свій кошт. Уважаю, що завдяки цьому нам Всевишній і сприяє в діяльності.

– От бачите, як вдало доля вивернула вашу стежку в бік господарювання на землі. А то б вчителювали по сьогодні…

– Справді. І до журналу «ЗЕРНО» не потрапив би нізащо, – вкотре розсміявся Крижовачук. – А якщо серйозно, то непросте рішення то було – у 28 років іти в колгосп. Та ще й з понад 5-мільйонним боргом. Нічого, навчився. Я не агроном і не інженер, закінчив фізмат педагогічного інституту, але педагогічна робота дала дуже багато – навчила працювати з людьми. Я сформував навколо себе сильну професійну команду, й ми хочемо, щоб люди нас поважали та були щасливими, а не заздрісними. Тоді й бізнес буде успішний. А педагогічний борг я все ж віддав, турбуючись про школу й навколишніх школярів та їхніх батьків. І всі працюючі в нашому господарстві – це той самий шкільний клас, тільки в ньому – 400 учнів, а не 20. І всі вони знають, що не можна любити державу лише вишиванками й прапором, її треба любити справами. Як у Скориках. 

Додати коментар



ЗАРАЗ ОБГОВОРЮЮТЬ