З початком повномасштабного вторгнення він добровільно став на захист України. Чоловік виконував обов’язки начальника медичного пункту 2-го дивізіону 44 артилерійської бригади.

У розмові з нашим журналістом Віталій розповів, як це — рятувати життя в умовах постійної небезпеки та під обстрілами.

— Війна — страшна річ. Людина, яка побувала в зоні бойових дій і бачила війну зсередини, не така, як інші люди. Простій людині зрозуміти учасника бойових дій дуже важко. Якщо ти звільняєшся з ЗСУ, треба пройти період адаптації та соціалізації, — наголосив Віталій Лебедь.

Чоловік також очолює громадську організацію, яка об’єднує бойових медиків. З однодумцями зараз він працює над важливою ініціативою – подав звернення до обласної ради з проханням запровадити 22 травня Днем шанування пам’яті бойових медиків, як військових, так і цивільних, які загинули, рятуючи інших.

— Також будемо звертатися до Верховної Ради України і президента з цього приводу. Дату обрали символічну — 22 травня. Саме в цей день на віні загинув перший український медик. Ми маємо пам’ятати про тих, хто віддав своє життя, рятуючи життя інших, — зазначив Віталій Лебедь.

Це питання чоловік також обговорює і з парламентаріями. Допомагає йому народний депутат Микола Люшняк, який є лідером волонтерського штабу «Українська команда» на Тернопіллі.

Розповів Віталій Лебедь і про медицину на передовій.

— На початку повномасштабної війни усе було в дуже поганому стані, але згодом волонтери забезпечили нас майже всім. Важко надавати меддопомогу в польових умовах та під час обстрілів. Має бути злагоджена команда, яка працює в одному руслі, — зауважив Віталій.

Більше — у нашому інтерв’ю.