Про це у своєму дописі написала Надія Сеньовська. Жінка зізнається, що ніколи і не думала, що писатиме колись такі гіркі слова.
«Мій чоловік - український військовий. Він втратив ногу під Дебальцеве у лютому 2015. Але після повномасштабного вторгнення знову повернувся у ЗСУ. Хоч і на протезі. Чоловік не любить ходити у формі поза роботою. І я ніяк не могла втямити чому... Страшенно пишаюся ним у формі!
Отож, сьогодні я мала в центрі зустріч зі знайомою і запропонувала йому зайти за мною в кафе. Він неохоче погодився», - пише тернополянка.
Та те, з чим зіткнулися вони згодом, вона передбачити не могла.
«Уявіть: центр, кафе, літній вечір, чимало чоловіків та жінок за столиками. Заходить мій Сашко. У формі. І... Всі напружуються. Чоловіки й хлопці починають озиратися, а тоді боком-боком - прямувати до дверей. Чисто як таргани! Жінки ж дивляться на наш столик (куди Саша підсів) відверто вороже. Наближається офіціант. З таким перекривленим обличчям! Чесно кажучи, я подумала, що він запропонує нам забиратися геть і не лякати клієнтів. Але ні. Прийняв замовлення приніс лимонад. Пили ми його чи не пили - вийшли звідти швидко. Думала, той напій нам у горлі стане, такі були "доброзичливі" погляди», - йдеться у дописі Надії Сеньовської.
Жінка зізнається, що їй було дуже неприємно та незатишно знаходитися в оточенні людей, які вороже поглядали в бік її чоловіка, який, хоч і має змогу через інвалідність, але не відсиджується вдома, поки у його рідній країні війна.
«Люди, що з вами?! Чому власних захисників ви сприймаєте як ворогів? Мій чоловік віддав за вас здоров'я, віддав власну кінцівку! Щоб ви спокійно ходили в кафе влітку. Щоб мали що їсти й пити. Щоб могли вільно висловлюватися. Щоб у Тернополі не було ні трупів Бучі, ні поховань Ізюмського лісу, ні руїн Маріуполя.
Чи ви вже забули хто, чия армія насправді несе нам ці загрози? Люди, війна ще не закінчилася! Нічого не закінчилося! І між вами та страшною смертю стоять тільки ці люди у формі ЗСУ. Багато з них вже стали каліками - як мій чоловік. Але вони досі готові нас захищати...
То невже вони не заслуговують - ні, не поклоніння, - а простого людського ставлення? Нормального прихильного погляду? Чи ви думаєте, що з російськими військовими в Тернополі вам буде краще?», - з докором додає пані Надія.
